Зробити стартовою Додати в обране Написати листа

Кнопка сайту:

ТРК «Круг»





Объединенная Православная Молодежь

Национальный Союз

Головна Твори

Я довгі роки співпрацював з телеканалом 1+1 та з сайтом ТСН, які нині входять до інформаційного холдингу Коломойського.

Коломойський його партнери та його інформаційний холдинг підтримали майдан і це добре. Гірше те, що при цьому вони зробили певні політичні ставки, тому підтримуючи майдан загалом, вони намагаються дискредитувати його найактивнішу частину, зокрема й мене. 

Інформаційний холдинг Коломойського по гарячих слідах штурму президентської адміністрації об'явив мене і Братство провокаторами, які співпрацюють зі спецслужбами. 

Загалом зміст їхніх інформаційних закидів зводився до цього: а слабО, вам, мєнти, посадити Корчинського? Тобто, до прямого нацьковування на мене і Братство репресивної машини, до створення сприятливого інформаційного тла для репресій. 

На сайті ТСН розміщені десятки моїх антимосковських статей. Проте, сайт, з метою дискредитувати мою щирість, запустив і пропагував брехливу інформацію, нібито я переховуюсь в Росії. 

І плюси, і ТСН чудово знають, що в Московії моя книжка "Війна у натовпі" заборонена, як така, що входить до федерального списку екстремістських матеріалів, їм відомо, що чеченською прокуратурою на мене заведена кримінальна справа. Це не завадило інформхолдингу брехати, що я переховуюся в кадировській Чечні. Певне для того, щоб дискредитувати мене в очах моїх кавказьких друзів. 

Нині, з метою зіграти на низьких антисемітських інстинктах натовпу, вони поширюють інформацію, що я переховуюся в Ізраїлі. Я побував в багатьох країнах і ніде не затримувався поліцією, ні в Ізраїлі, ні там, де я нині. Мєнти не рятували мене. Завдяки ТСН антимайданівська пропаганда отримала нагоду повправлятися у спекуляціях стосовно того, що за радикалами стоїть не тільки США, але й Ізраїль. 

Я цілком усвідомлюю незначущість власної персони в українських політичних процесах (втім, і незначущість кожної медійної персони на тлі повстанської стихії, що розгортається). Тому дивуюся тій неадекватній реакції інформхолдингу Коломойського на можливість мого повернення в Україну. 

Для того, щоб інформхолдинг міг повідомити, що моя розшукова карточка знята з сайту МВС, мєнти справді зняли її на один день. Коли вони зрозуміли, що я повернуся тільки після судового закриття кримінальної справи, вони знову її вивісили. 

Зараз повідомлення інформхолдингу формулюються таким чином, щоб створити враження, що мєнти шукають мене понарошку, а насправді мені допомагають. Було б непогано, якби це було правдою. 

Натомість майданівцям варто обережніше давати інтерв'ю плюсам, можливо, прикривати обличчя, коли бачать теесенівські камери, зважаючи на можливість співпраці цієї новинної служби з керівництвом МВС. 

З одного боку, рештки мого марнолюбства тішаться такою непересічною увагою олігархічних ЗМІ до моєї скромної персони, з друго, все це відволікає мене від поетичних вправ. Нині я працюю над римованою п'єсою про непрості стосунки між праотцем Авраамом і праматір'ю Рахіллю. 

"Популярність - це коли багато друзів. А слава - це коли багато ворогів."


Ви гадаєте, що вівці не розуміють, що лідери отари козли? Їхнє мекання означає обурення цим фактом. Але на кого б не замінили вождя отари, це знову буде козел. 

Нам потрібен лідер! Хто буде вождем, який візьме на себе відповідальність? - скільки разів ми це чули за останні два місяці? Так часто, що це перестало викликати внутрішнє заперечення. Зрештою, істина від помилки відрізняється лише частотою повторень. 

Справа в тому, що лідер - це сьорфінгіст на хвилі. Він користується хвилею, але творять її природа моря і сила вітру, а не сьорфінгіст. 

Браття, завжди знайдеться кому скористатися повстанням, не думайте про них, наша справа битися в берегову скелю. 

Все найкраще, що було зроблено в останні місяці, було зроблене або всупереч вождям, або без участі вождів.

Коли першого грудня я прийшов на Банкову, я гадав, що хист до справжнього нападу має лише Братство. Я був вражений, коли побачив неймовірну кількість випадкових людей, які кинулися в бій. 

На Грушевського, в областях діяла стихія і це було справді чудово, особливо високий рівень спонтанної самоорганізації. А потім стали з'являтися вожді. 

Нам потрібні не вожді і лідери, в тому смислі, як нині вживають ці слова, але вчителі, проповідники, співці, отамани, які хочуть бою і здобичі, а не депутатства - і відчайдушні одинаки, які надихатимуть нас своїми подвигами. 

На відміну від багатьох євреїв, Мойсей знав, Хто насправді вивів народ з Єгипту і свою справжню роль у цьому процесі. 

Якщо Той, Хто виводив їх у Землю Обітовану, і мені дасть можливість повернутися у землю Українську, я не шукатиму Мойсея, й тим паче не вдаватиму Мойсея сам. Я просто кидатиму бруківку в тому напрямку, що і мої брати й сестри, і намагатимусь влучити. Амінь.


Кожен виборець має розуміти, на кого розраховані всі політичні програми. Коли ми забуваємо про це, то часто не розуміємо дій наших політичних лідерів. Нам би хотілося, щоб та депутатка зненацька стала Жанною Дарк, а натомість маємо інертне тіло з рисами та манерами баби з-під під'їзду. Ми мріємо побачити кандидата в президенти мужиком, "міцним горішком", Річардом Левине Серце, який грюкне нарешті кулаком по столу переговорів, і поведе нас у бій... А натомість маємо млямлика, який не може не те щоб зробити щось конкретне — не здатен навіть щось конкретне заявити.

Причина нашого постійного розчарування в політичних лідерах полягає в тому, що лідер має бути нестрашний. Більш того — його має бути трохи шкода. Уся партія має виглядати трохи ображеною та опущеною. Тренд сучасної української політики — це колектив потерпілих. Більшість людей між страшним і жалюгідним голосує за останнє. Саме тому більшість - у руках опозиції, і не виграє вона лише через те, що голоси по-чесному ніхто не рахує. Але коли нарешті єврокомісари змусять порахувати те, що накидали наївні виборці, результат буде очевидним. Натовп голосує з жалості. І саме цю жалість має викликати політичний лідер.

Нам, інтелігентам, маргіналам, радикалам цього не зрозуміти. Але обиватель звик плакати під мексиканські серіали. Герой такого серіалу є лідером перспективної партії. Нам всім здається, що ми вже це десь бачили, споглядаючи дії, заяви, рухи тих або інших політичних лідерів. А виявляється, що ці гучні заяви, істерики, тупцювання тисячі серій на місці ми бачили в мильних операх, на яких виховували "свідомого" громадянина. Наші тисячні розчарування героєм не понижують рейтинг політичного лідера, а навпаки, зацікавлюють, розбурхують, концентрують увагу глядача. Глядач співчуває нікчемі й любить його. Вам цього, читачу, не зрозуміти.

На Банковій та Грушевського молоді люди, яких багато хто називав провокаторами і ще більше народу такими вважають досі, не вписуються в сучасну політику. Молодь пропустила, чи не надто уважно дивилася мексиканські мильні опери та голлівудське кіно. Їм не зрозуміти маленького, нікчемного героя, якого примхлива доля викинула на лідерство потужної політичної партії. Вони йому не співчувають.

Молодь дедалі більше схиляється до нової моди, нових політичних трендів, нового життя... Старенькі серіали про нікчем відходять на задній план. Молодь прагне більше драйву. Побільше вогню... в серцях, промовах, по телевізору. Так цікаво з поп-корном дивитися цілу ніч на палаючу вул.Грушевського. Так захопливо з пляшкою напалму добігти до лінії вогню, кинути, підпалити й неушкодженим відійти під захист обгорілої будівлі хоч і маленьким, але справжнім героєм.

Телебачення продовжує крутити сопливі репортажі, розповідаючи нам, як було страшно, небезпечно й жахливо на Банковій та Грушевського. Вони ще років п'ять обсмоктуватимуть цю тему. Але ми-то вже знаємо, що це було героїчно і круто. Ми зробимо це ще не раз. І це увійде в моду. Як це увійшло в моду за діда-прадіда в Європі. А ми ж з вами рухаємось наче туди?


Я не люблю писати за себе, краще за вас, особливо нині, коли у вас так весело, а у нас втікачів за бугром так нудно (хоча цікавого народу більшає і тут- автомайданівці, спільносправівці, дніпропетрівські бізнесмени, Азаров).

Але мушу відповісти на деякі закиди. Буду це робити у стилістиці протопопа Авакума: "сколько ж іщо нам тєрпєть то, Авакумушко? - Марковна, до самия до смєрті!".

Отже, юзери, які обливали мене брудом за те, що я нібито організовував бійку на Банковій, тепер обливають мене брудом за те, що я не брав участі в організації бійки на Грушевського. 
Спочатку ви добилися порушення проти мене карної справи, а тепер вимагаєте бути з вами на майдані, щоб здати мене мєнтам. 

Браття, я ніколи не пробачу режиму, мусорам, стукачам-депутатам і тим журналістам, які публікували на мене доноси в мусарню, того, що був позбавлений такої розкішної можливості покидатися пляшками з бензином у "беркут". Зазвичай, я намагаюся не пропускати подібних хепенінгів.

Проте, нині з причини кримінальної справи, порушеної проти мене за доносами Порошенка, керівників фракції Батьківщини, багатьох поважних видань та телеканалів, я перебуваю у всеукраїнському розшуці, а також в розшуці міжнародному. 

Це означає, що мене мають заарештувати ще на далеких підступах до Майдану, та навіть на далеких підступах до України, після будь-якої перевірки документів на будь-якому кордоні. 

Я б може був і не проти з іміджевих міркувань ненадовго сісти до в'язниці, та коли уявив ваші щасливі обличчя від звістки за моє ув'язнення, вирішив не давати вам того задоволення. 

Якщо посадять вас, ви вважатиметеся політв'язнем, за вас ридатимуть правозахисники та лідери опоззиції.

Якщо посадять мене, "Українська правда" обуритися, що не пристрелили, а лідери опозиції доплачуватимуть не адвокату, а прокурору.

Вони відчувають, що на другому етапі революції, коли валитимемо тимчасовий уряд бувших опозиціонерів, ми їх не будемо ув'язнювати (тюрма - це аморально), ми їх поротимемо на стайні. 

Нажаль, три закони про амністію не спрацювали щодо мене і все це триває. 

Днями ряд демократичних примусорьонних видань вирішили максимально ускладнити роботу мого адвоката і здійняли істерику стосовно того, що мою справу нібито закривають. Мушу заспокоїти їх: певне, я буду серед останніх, кого амністують. Не тільки Захарченко, але і мій друг Порошенко попіклуються про це. 

Втім, іноді, у хвилини слабкості, я думаю, що може воно й на краще. Серед депутатів, громадських діячів та активістів, на жаль, багато нечемних людей, які не слідкують за базаром, схильні розкидатися необґрунтованими звинуваченнями. Уявляєте, скільки з них від того стали б порізаними, покаліченими, підопущеними, а я при цьому виглядав би, як провокатор, розкольник майдану, агент Медведчука, тощо. 

А мені так іноді хочеться побути хорошим, щоб Соболєв похвалив у Шустера, щоб Порошенко пригостив цукеркою, щоб посміхнувся прокурор, щоб всі стукачі, ідіоти та біснуваті вважали за свого. Та мабуть не судилося.



Безумовно, православна провінція Європи - Русь – є втіленням візантійського архетипу. За влучним зауваженням науковця, візантійська політична система – це абсолютна влада, обмежена революцією. Застиглість управлінських і суспільних форм, врівноважена крайнім індивідуалізмом, вертикальною рухомістю членів соціуму і політичною нестабільністю.

Це архетипічне протиріччя, яке розривало одне місто – Царгород, для Русі розпадається на два «географічні полюси». Діалектика іронічна: великоруська екзистенція – вузька, а малоруська – широка. Московія тяжіє до централізації, бюрократизації, репресивного церемоніалу, тотальної казенщини, обмеженої побутовим безладом. Казарма, але з брудними онучами під койками. Централізований бардак.

Україна – куркульський заколот. Анархія випраних онуч.

Казенщина та анархія перемішані на всьому православному просторі, проте Москва – полюс казенщини, Дніпро – полюс анархії.

Москалі збирають каміння, українці розкидають. Нам поталанило: почалася доба розкидання. Останні п'ятсот років Московія перебувала в мейнстримі, і тому переважала нас. Наступні п'ятсот років будуть бунтом особистості проти суспільної машини, яка вже не потребує особистості. Тому Україна – актуальна. Наша продукція – свобода і містика – нині коштує дорожче, ніж енергоносії.

Символічно, що москалі виготовляли боєголовки, а українці – засоби доставки. Колись усе обраховувалося в боєголовках. Нині важлива високоточна доставка, лише вона і дає сенс боєголовкам. Одне і друге неможливо виробляти на одному підприємстві, тому Україна і Московія – різні країни. Хоча ціль того, що їм вдавалося найкраще – одна: Вашингтон.

Москалі все ще прагнуть конкурувати зі США в геополітиці, яка стрімко виходить з моди, а Україна могла б позмагатися в психополітиці, яка буде модною завжди. І головне в психополітиці: духовність і духовитість, а не ресурси, тому кожен, хто більше вірить і менше боїться, є конкурентноздатним.

(Докладніше у Катехизисі Братства)


Ото ж бо й воно, а ще краще - авжеж!
Я викопував спогади з мулу,
Я любив Україну МИНУЛУ
Освітлену відблиском давніх пожеж,
Озвучену дзвону відлунням,
Освячену тілом нетлінним,
Пропахлу болотом і полем,
Відчуту коханням і болем.

Тиснуть міста, але сумно у селах. 
Я мріяв і спав без упину,
Я МАЙБУТНЮ любив Україну,
Збудовану з хмар і веселок,
Яку не здолає пітьма,
Піднесену над усіма,
Прекрасну, як Царство Небесне,
Безсмертну, відкОли воскресне. 

Пляшку бензину і гноту, будь-ласка!
Як нікОли, незвично, уперше
Я люблю Україну ТЕПЕРІШНЮ,
Українців з обличчями в масках,
Українок, що носять бруківку,
Київ, що дозріває узимку,
Вал вогнянИй на Грушевського,
Мєнта за щитом, а ти вріж його
Ланцюгом! Є петарди і бити...
Неньку варто звикати любити!


Героїчний тиждень завершився. Починається рік свинства.

Втім, є ще надія на Януковича. Він знову щось утне! Досі він нас не підводив. На відміну від опозиції.

Коли опозиція злила перший євромайдан, Янукович вночі трохи помахав гумовими кийками і вивів на вулицю кілька сот тисяч обурених громадян. І ще залишив урядовий квартал практично беззахисним - беріть!

Але опозиція захистила від повстанців адміністрацію президента й два тижня поспіль присипляла воскреслий майдан. 

Коли Янукович знову розбудив його штурмом Київради, опозиція знову загіпнотизувала його. 

Коли опозиції вдалося досягти устійливого зменшення чисельності мирних протестувальників, Янукович перетворив овець на вовків новими диктаторськими законами. 

Опозиція хапала повстанців за ноги, плювала їм у спину, захищала від них міліціонерів, але цього разу не впоралася зі звиклою роллю колективного Іуди. 
Коли повстання перекинулося на провінцію й у повітрі небезпечно запахло перемогою, опозиція схаменулася і переконала всіх, що перемир'я краще, ніж перемога. 

Ви справді вірите, що відміна кількох "диктаторських" законів - це успіх?

До їхнього прийняття, за кожну нашу протесту дію нас можна було посадити принаймні по десяти статтях. Після прийняття диктаторських законів - по одинадцяти. Після їх скасування - знову по десяти. 

Ви справді вірите, що лідери опозиції не задоволені законом про "амністію"? Але ж вони почали звільняти від активістів адміністративні приміщення (Мін'юст та МінАПК) ще за день до прийняття закону й аргументували це саме так, як згодом було сформульоване у законі. 

Лідери опозиції справді домовилися з Януковичем вимінювати заручників на досягнення революції, проте, побоялися зізнатися в цьому навіть багатьом депутатам власних фракцій. Вони сильно поспішали, саме тому наполягали, щоб закон було прийнято вночі, бо вдень їхня підлість була б помітнішою. 

За наполяганням лідерів опозиції повстанці припинили бойові дії. Натомість, режим не припинив арештовувати, викрадати, катувати повстанців. Це продовжиться і після того, як закон почне діяти. Повстанцям мститимуть. Їм підкидатимуть тротил, проти них фабрикуватимуть справи. Мєнти називатимуть їх терористами, а лідери опозиції - провокаторами. 

Не можна сказати, що опозиція зовсім не допомагає революції. Вона допомагає, але опосереджено: президент працює на революцію, а опозиція на президента. 
Зараз повстанських ватажків мєнти лякають, а опозиція купляє. Дехто починає слухатися. На морозі гарячий сочевичний супчик буває видається спокусливішим за право первородства. 

Якщо Янукович не підведе і знову піділлє бензину в багаття, а Держдеп США доведе Ахмєтову і Фірташу, що час зраджувати, то революція продовжиться попри зусилля лідерів опозиції. 

За останні двадцять років ми багато разів в багатьох місцях спостерігали, як після перемоги революції репресували, вбивали чи виганяли найсміливіших. Революціонери є небезпечними також і для постреволюційного уряду. Цей уряд формуватимуть опозиціонери разом з мільярдерами з оточення Януковича, для яких Янукович вже становить проблему. 

Браття, не майте сумніву, вони вас посадять, якщо ви їх не придушите. 

Лідери опозиції та їхні західні союзники сходяться з Януковичем та його "Беркутом" в головному - для них є святим принцип монополії бюрократії на насильство. 
Змістом нашої революції має бути позбавлення бюрократії цієї монополії. 

"Нам би тільки волі у широкім полі, а ще б шляху далекого та доброго коня". Амінь.


ВО “Майдан” разом із парламентською опозицією тричі зреклися революції, проте, це не завадило їм без жодних докорів сумління виступити на перемовинах із Януковичем. Усі ті відморожені нирки ні на йоту не похитнули рішучість гаранта до узурпації влади. До перемовин його примусили виключно дії “провокаторів”: Банкова, Грушевського, захоплення міністерств та обладміністрацій у регіонах . Бюрократичні надбудови Майдану оперативно та рішуче затавровували дії революціонерів. Вони хапали за руки, які тяглися до бруківки, кидалися на трактори, навіть побудували барикади на підступах до вулиці Грушевського, аби не пускати туди бійців. Потім самі почали зачищати захоплені приміщення...

Якщо влада і похитнулася, то не завдяки, а всупереч діям “лідерів опозиції”. Ми сподівалися, що то лише формальне дистанціювання від радикалів, аби не наражатися на кримінальні справи. Проте, вони таки б’ють у спину.

На Сході країни адмінбудівлі захищають “тітушки” Партії Регіонів. У Києві будівлі міністерств звільняють “тітушки” парламентської опозиції. І це ще навіть не укладено миру! Що буде, коли Яценюк оголосить “перемогу революції”? Нічні облави на квартири активістів та вивіз у ліс?


Саме тоді, коли всі міста нарешті піднялися на заклик Києва до бою, столиця задрімала. Вже не раз у регіонах підтримува­ли революцію радикальни­ми витівками,­ чим наражали себе на кримінальн­і статті та арешти. Натомість столиця відповідає­ колаборант­ськими, контрревол­юційними діями.

Революція робить крок вперед і два назад. Замість широкомасш­табного наступу ми лише виявляємо буйних, показуємо режиму всі наші сильні сторони аби потім злити все це судовим виконавцям­ та прокуратур­і. Ми спровокува­ли провінції на бунт, а потім зрадили їх нашими мирними угодами. Кожну годину, що ми не наступаємо­, ворог веде наступ у регіонах (та ловить нас по під'їздах)­.


Найгірше, що могло статися з вул. Грушевського, це оголошення її територією Майдану. Нагадаємо, що Яценюк свого часу грізно заявив, що "якщо в бій, то в бій, якщо куля в лоб, то куля в лоб". Це була перша заявка на причетність до бунтів на вул. Грушевського. Щоправда, приходив ще Кличко, роблячи вигляд, що він організатор. Обурена публіка зніяковіло запитувала "Так що далі робитимемо, Віталік??". Віталік грізно дивився в об'єктиви телекамер, але нічого конкретного так і не сказав. На довершення на передову виперлася Руслана. Це вже було занадто для пересічних штурмовиків. Ми втратили будь-який зв’язок із дійсністю, й тому могли лише послати Лижичко на Х... Але остання, як і вся команда політиканів, розвела нас, мов лохів. Заявила, що ми не організовані і тут панує анархія. У зв’язку з цим потрібно організуватись! Створити мережу. Головний серед вас хтось є? Тоді от буде головний (на підвищення видирається якийсь мусор у камуфляжі, з закосом під повстанця). Я пішла в тил і в разі чого світитиму ліхтариком отак... - казала Руслана, - а ви відповідатимете отак... Потрібні злагоджені дії, пояснює вона...


Нагадування патріоту


Нагадування патріоту. Ватні заходи в Україні

Насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевыча

Дмитро Корчинський. Поезії

Катехізис БРАТСТВА

Історія України ХХ ст.

Останні коментарі

Батальон Шахтарськ. Бій в Мар'їнці

Вступай до добровольчих загонів на захист України!

Атака на "Русское Радио"

В пошуках невідомого: об'єкт "Чорнобиль-2"

Хмара тегів