Зробити стартовою Додати в обране Написати листа

Кнопка сайту:

ТРК «Круг»





Объединенная Православная Молодежь

Национальный Союз

Головна Твори ЛНР як воно є. Розповідь полоненої

ЛНР як воно є. Розповідь полоненої

… Воєнкомат та військова частина Луганська – серед житлового масиву немаленького міста, перший - по сусідству з онкологічною клінікою і тубдиспансером, поряд з автовокзалом та супермаркетом «Лелека». Вулиця Оборонна перетворилася на справжній полігон. Мимо вух свистить куля снайпера, які, як мене попередили, працюють навіть на даху Обласної лікарні. Раптом - дзвенить скло у сусідньому щойно зруйнованому авіаударом бізнес-центрі. Внизу, поряд з ним – таблички «Осторожно, мини». Але вибухає чомусь на протилежному тротуарі. …Це не мій особистий сюрреалізм. Це реальність луганчан, які залишились в окупованому місті.

…. Коли сіла у 134-й потяг «Київ – Луганськ» з метою візиту в медунівер, зрозуміла, що не зніму жовто-блакитної стрічки. Що б не трапилось. То мій одиничний протест. Через знайомих і незнайомих активістів, яких змусили мовчати. Яких принижували, били, ув`язнювали. Через підлу тактику ЛНРівців. Через брехню Росії. Через, через, через… Ви б самі могли перелічити причини…

Залагоджую справи, ночую в подруги, рушаю на автовокзал. Звідтам планувала рухатися у напрямку Старобільська (Це п. Металіст, Щастя, Новоайдарськ – територія, звільнена українськими військами). Проте потрапити туди ні автобусом, ні потягом неможливо: автовокзал не працює, а всі поїзди до Старобільська в один момент міняють напрямок. Тих, хто подорожує автівками, затримують і перевіряють документи.

Зазвичай вхід до провулку Краснодонського, що перпендикулярно Оборонній, охороняється озброєними людьми у камуфляжній формі. Проте цікавість перемагає – і я рушаю до онкодиспансеру поміж будинків, обійшовши охоронний пост сепаратистів.

Поряд із лікарнею бачу 5-поверховий дім, колись – воєнкомат, зараз обладнаний під блокпост сепаратистів. З вибитих вікон видніються мішки з піском, пропускний пункт перед будинком відділяють від решти вулиці залізні ворота для автомашин і паркан, розмальований балончиком. «Батальйон «Зоря», - таке графіті виконане у кольорах георгіївської стрічки. Роблю кілька фото, поспішаю назад, але запізно. Мене затримали, попередивши, що стрілятимуть, перевірили документи, виявили немісцеву прописку і завели всередину. На подвір`ї повно воєнної техніки, п`ять «Градів», гранатомети, БМП. Окрім того, є ще одне приміщення, очевидно, їхня адміністративна будівля, там теж зберігається зброя (автомати в залізному сейфі).

Полонених тримають в одноповерховому будинку, більше схожому на сарай. Серед них – українські солдати. Інші – цивільні люди. Когось утримують за те, що друг пішов у нацгвардію, через одеську прописку, за те, що фотографували чи просто проходили повз… В`язнів били, постійно лунали словесні приниження. Друге приміщення було без вікон, переобладнане, очевидно, із душової.

«Говорите по-русски, я ведь гражданин Российской Федерации», - звертався той, хто мене опитував. На столі у «слідчого» - карта, де населені пункти позначено лише системою координат. Підписаний тільки Ворошиловград (тобто Луганськ). Ручкою було обведено населені пункти на північний схід від українського міста. Про своє російське громадянство ополченці та наглядачі говорять відкрито. Не приховують, що воюють за гроші. В той же час вони стверджують, що це ми прийшли на їх землю. (Згадується, як вразив безглуздістю їхній напис біля Луганського педуніверу Шевченка «Україна – це Росія». Те ж твердили вони, старалися довести російсько-шовіністичними квазітеоріями. Говорили про те, що збираються бомбити Київ, Львів, що будуть нападати на Дрогобич, вбивати моїх рідних, друзів.

… Мало хто з луганчан вірить, що це українська авіація наносить удари по житлових кварталах міста. Щоразу авіаудар припадає не на сам осередок сепаратів, а десь поблизу. Не у ВАУШ (військова частина, де базуються «колоради»), а поряд, у житловий будинок. Щойно збудований бізнес-центр, інженерний інститут, супермаркет «Лелека», автовокзал, - все «вокруг да около». Люди не сліпі. Просто вголос про це говорити бояться. Одного чоловіка ударами ніг заштовхали всередину за те, що після обстрілу у пориві емоцій вигукнув: «Сепарати обстреливают город». «Луганда» і «Донбабве» - величають так звані «республіки» місцеві жителі.

Мене прикували наручниками там само, де тримали Надію Савченко до її відправки у Воронеж. Про це розповів наглядач. Вже вдома, натрапивши на фото мужньої льотчиці, я впізнала інтер`єр приміщення. Як, цікаво, Надія могла перетнути кордон з РФ у цивільному вбранні?

… До свого складу ЛНРівці вербують просто: побоями і погрозами. Ще змушують полонених копати окопи. Мені говорили, щоб підмела осколки мін. Я відмовилася, відповівши, що краще нехай розстріляють. Потім погрожували, що змусять доносити для них. Я відмовлялася, стояла на своєму. Тоді один з наглядачів, котрий хизувався своєю російською пропискою і 16-річним терміном ув`язнення, запевнив, що «уже две девочки работают», тобто збирають інформацію. Є інформація, що для цієї мети вербують навіть дітей. Прикро, але люди піддаються і вступають до лав ЛНР. Один хлопець, що вдруге попадає в полон, погодився на «співпрацю», сам нагадував ополченцям, що не прикований. «Странно, эту двое еле затащили, а ты сам просишься. Ну как хочешь. Видите, какие вы, украинцы, рабы, как вас зазомбировали. Эта, услышав слово «Украина» кричит «Слава Украине!», а вот ты - сознательный человек. Сейчас застегнем наручники…» Стьоб? Тролінг? Ні, найдивніше те, що це говорилося абсолютно серйозно. Був і «стукач», що постійно підлещувався до ополченців, доносив. А «Героям слава!» пролунало в два голоси у відповідь на «Слава Україні!» полоненого нацгвардійця. Цей момент назавжди залишиться у пам`яті.

Розмовляти в`язням між собою не дозволялось, дуже прикро, що не можу зв`язатися з родичами полонених, що там лишилися.

«Вот отчаянный народ…» - говорить наглядач, «приймаючи» чергового полоненного. «…Люди у нас отчаянные», - твердить перехожий, проходячи повз по Оборонній, щойно стихли звуки вибухів. Особисто мені це слово не подобається. Надто подібне звучанням до «відчай». Українською буде - «відчайдушний». Що додалось? «Дух».

Ви питали мене, чому в України є майбутнє? Бо ми на своїй землі. Не ми на вас напали. Бо ми воюєм за ідею, а ви - за гроші. Бо Росія озброєна обманом і підступом. А ми – правдою. Обманом була міфічна «Луганда» і «Донбабве». Обманом є всі відеосюжети російських ЗМІ. Ви відбираєте під страхом смерті в людей автомобілі та речі, а у нас тисячі волонтерів навперебій рвуться помогти українській армії. Бо від вас, прозрівши, переходять до нас, а ми, українці, собі вірні. Бо ми – вічні. Тому переможемо.

Поділитися:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Нагадування патріоту


Нагадування патріоту. Ватні заходи в Україні

Насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевыча

Дмитро Корчинський. Поезії

Катехізис БРАТСТВА

Історія України ХХ ст.

Останні коментарі

Батальон Шахтарськ. Бій в Мар'їнці

Вступай до добровольчих загонів на захист України!

Атака на "Русское Радио"

В пошуках невідомого: об'єкт "Чорнобиль-2"

Хмара тегів