Зробити стартовою Додати в обране Написати листа

Кнопка сайту:

ТРК «Круг»





Объединенная Православная Молодежь

Национальный Союз

Головна Твори Плач Єремії, або як ми втрачаємо Україну

Плач Єремії, або як ми втрачаємо Україну

Чому Україна втрачає території і не дає жодної відсічі? Раніше нам казали не піддаватися на провокацію. Нам казали, що уряд веде якусь хитру політику, в ході якої ми все розрулимо. В результаті ми втратили Крим. Нас закликали не їхати підтримувати місцевих патріотів у спробі дати відсіч сепаратистам на Сході країни. Все вирішить міліція і армія, запевняли нас. В результаті ми втрачаємо Схід…

Вкотре українські патріоти з усіх регіонів зібралися для проведення мітингів та маршів на захист державності на противагу сепаратистам у східних регіонах. Ми давно вже зрозуміли, що заяви «не піддаватися на провокації» розпускає ворог та його агенти. Ми усвідомили (навчилися на сумному прикладі Криму) що діяти потрібно негайно. На заклик зголосилися достатні сили патріотів з усіх кінців України. Колонами автобусів, автомобілями та потягами люди їхали на Схід. Першим містом було обрано Харків. З нього мали рушити на Луганськ та Донецьк. 12 квітня було обрано відправною точкою – марш Коліївщини в Харкові.

Ще задовго до Харкова вся міліція була піднята, аби перешкодити цим людям потрапити на Схід. На трасі зупиняли автомобілі з жовто-блакитними стрічками, вибивали вікна, ламали дзеркала. Міліція діяла жорстко і було зрозуміло всім, хто потрапив під каток в той день, що діє вона по наказу згори, а не самочинно. Якщо знаходили листівки чи наклейки патріотичного змісту, людей роздягали, знущалися й обклеювали наклейками (після чого традиційно лупцювали). Автобуси з патріотами потрапляли в засідки цілих загонів спецназу. Прямо на трасі автобуси зупиняли, в автобус влітали гранати з газом і всіх хто вистрибував добивали прикладами автоматів. Розвідниками з боку міліції виступала ДАІ, яка неухильно супроводжувала будь-які підозрілі колони чи автомобілі та давала знати про пересування спецпідрозділам. Не встигнувши потрапити в засідку наша колона з київського Майдану рушила рятувати тих, хто вже був розгромлений спецназом. Нам вдалося витягли з лабетів полтавських патріотів, які приїхали в кількості 70 чоловік. У них були вибиті зуби, поламані ребра та пальці. Такої розправи ніхто не очікував після повалення Януковича. Все це зробили не сепаратисти, а харківська та полтавська міліція.

Коли сепаратисти почали заявляти про від’єднання, міліція жувала соплі. Коли сепаратисти зі зброєю в руках захоплювали адмінбудівлі й почали проголошувати Луганську та Донецьку республіку міліція відмовилася виконувати накази взяти штурмом заколотників. Всім стало зрозуміло, що міліція та армія нас не захистять. Але коли патріоти вирішили їхати на Схід для проведення контрзаходів, міліція виявилась дуже рішучою. Від нерішучості щодо сепаратистів дії міліції відрізнялися надзвичайною готовністю й жорстокістю щодо патріотичних сил.

Тепер уже очевидно, що тотальний саботаж міліції у боротьбі з сепаратистами є невипадковим. В країні діє змова, і міліція грає тут першу роль (другу, безумовно, армія). По всій країні патріотичні організації перебувають під постійним тиском. Відбуваються обшуки, відкриваються справи, вбивають активістів. Справа «Білого Молота» шита білими нитками, вбивство Олександра Музичка є очевидним, катування активістів Патріоту України, штурм київської квартири Андрія Білецького і т.ін. вже стало тенденцією, причини якої лише зараз стали проявлятися. Завдання заколотників – задавити патріотичний рух, аби здати країну ворогу. І процес цей іде настільки швидко, що українське суспільство не встигає отямитись, як відбувається нова атака. Ми не встигаємо зрозуміти, що відбувається, так як через ЗМІ ведеться інформаційна війна. Нам сказали, що дуже добре, що ми не захищаємо Крим. Коли ми зрозуміли, що це нісенітниця, Крим уже був у руках окупанта. Нам сказали, що Сашко Білий – бандит, Білий Молот – убивці, Братство – провокатори, Патріот України – фашисти, а Правий сектор – відморозки, що стріляють по перехожих. Нам сказали, що з сепаратистами на Сході впорається міліція, армія і нацгвардія, натомість усі ці мужні люди ганяються за українськими патріотами, саджають, катують і вбивають їх. Обивателю немає часу перевірити інформацію і ворог робить свою справу.

Наші ілюзії щодо ситуації вже є не помилкою, а злочином. Наївність рядового патріота щодо ситуації є причиною того, що йому вибивають зуби міліціонери, або ганяють по площі сепаратисти. Варто усвідомити, що на сьогоднішній день держава – це просто адміністративний апарат, а нація поміститься в десяток автобусів. Всі інші – хороші, добрі, милі люди, але покладатися на них є страшною помилкою. Як і на армію, що за роки Незалежності лише проїдала держбюджет. Як і на міліцію, що зважується боротися, катувати й розстрілювати лише тоді, кола сама не під прицілом. Режим Януковчича, зрештою, крякнув якраз у ту мить, коли міліція зрозуміла, що народні маси будуть стріляти у відповідь!

Але коли вчора ми поверталися з Харківської області, все ж був неймовірний сум, що ми одні. Невже дійсно не знайшлося жодного солдата, який наважився б заради України порушити наказ і вистрілити у ворога в Криму? Невже жоден військовий не відкриє вогонь по сепаратистах на Сході? Безумовно, не знайдеться. Адже всі мілітарні понти в Українській армії є лише понтами. Нас ніхто не захистить, окрім нас самих. А нас, патріотів, дуже мало. Достатньо, аби вирити окопи під Києвом й загинути як триста героїв Крут у 19-му році. Тоді влада так само гралася в геополітику, й для неї стало сюрпризом те, що армія ворога опинилася під Києвом. Думаю, коли армія РФ окупує весь Схід країни, нас, патріотів, перестануть пресувати й дозволять захистити столицю. Буде нас приблизно стільки ж. В цьому бою не буде жодного сенсу, але ми не матимемо іншого шляху. Це наша країна й ми, хоч як би мало нас не було, розуміємо, що ми будемо боротися за нашу Вітчизну, хто б не стояв у нас на шляху: міліція, армія, громадська думка, чиновники, чи вся Російська Федерація. Адже так має вчинити кожен патріот.

P.S.: Є багато людей, які вважають себе патріотами. Є навіть в армії і (хто б міг подумати) міліції. Але всі вони лише виконують накази і перебувають під тягарем обставин (як зрештою, всі обивателі). Вони мислять як обивателі і як обивателі діють. Не варто обурюватись, коли патріотично налаштований міліціонер затиcкає вам пальці у дверях. Не чекайте від патріотичного солдата захисту, уся система української армії побудована так, аби військовий був нездатен приймати власних рішень. Не зважайте на обивателя, адже страх і економічна раціональність керують ним. Страх завжди казатиме йому «відступай!», економічна вигода «здавай!».

Патріот, ти сам, і покладатися ти можеш лише на соратника. На того, хто по ліву й по праву руку від тебе в бою. На того, хто здатен навіть з камінням в руках іти на кулі. Як показав досвід, дуже невеликої кількості цих мужніх людей виявилось достатньо, аби здолати режим Януковича. Ми знайдемо достатньо героїв, аби перемогти Росію. А всі інші - прості люди. Вони купують, продають, виконують накази, бояться… Але ти мусиш їх захистити, організувати, вести. Адже ти – патріот.

Поділитися:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Нагадування патріоту


Нагадування патріоту. Ватні заходи в Україні

Насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевыча

Дмитро Корчинський. Поезії

Катехізис БРАТСТВА

Історія України ХХ ст.

Останні коментарі

Батальон Шахтарськ. Бій в Мар'їнці

Вступай до добровольчих загонів на захист України!

Атака на "Русское Радио"

В пошуках невідомого: об'єкт "Чорнобиль-2"

Хмара тегів