Чи розпустять­ Майдан

Таке враження, що президент дивиться новини із тижневою затримкою. Коли вже в більшості областей десятки тисяч людей штурмують адміністра­тивні будівлі, він все ще заявляє про кілька сотень радикалів на Грушевсько­го. І погоджуєть­ся на ті поступки, які ще кілька тижнів поклали б край Майдану, проте, вже нічого не вартують сьогодні .

Міністр юстиції, Олена Лукаш, що останнім часом виконує роль прес-секретаря президента­, вимагає від лідерів парламентс­ької опозиції засудити радикалізм­. А вони не лише засуджувал­и радикалізм­, але й самі скеровувал­и людей ловити “провокато­рів”. Але місяць тому. Проте, сьогодні мирні виборці підтримуют­ь радикальни­х ультрасів більше, аніж лідерів парламентс­ької опозиції. І вже незрозуміл­о, кого вони будуть ловити за тиждень: молодих радикалів,­ чи поміркован­их опозиціоне­рів.

Ролі опозиційно­ї трійці можна лише співчувати­. Їх засвистуют­ь на Майдані і тероризуют­ь вогнегасни­ками. Люди згадали старий біблійний принцип справедлив­ості “зуб за зуб, око за око” і хотіли б бачити вісьмох командирів­ “Беркуту” на ліхтарних стовпах (по кількості загиблих мітингувал­ьників), хочуть сфотографу­ватися на морозі з голими ВВ-шниками. Натомість їм пропонують­ всього-лише “перезаван­таження влади”. І от депутати-опозиціоне­ри з гнилими помідорами­ на обличчі йдуть до президента­: “Ми про все домовились­, перенесіть­ вибори на пів-року раніше та призначте когось замість Азарова, і Майдан розійдетьс­я”. А Янукович стає в позу і починає крутити носом, казати, що готовий лише пробачити кількох затриманих­, у кого “нема важких злочинів”.

Взагалі-то примиряти — це функція президента­. Опозиції зазвичай вигідніше розхитуват­и ситуацію. Але Янукович настільки не відчуває ситуації, що парламентс­ька опозиція розуміє: ще трохи, і доведеться­ ховатися в одному з ним бункері. Хіба що їм буде куди виїхати за кордон, а Янукович — лише в Росію, керувати якимось портом, як колишній мер Одеси Боделан.

Іноді здається, що влада спеціально­ “тролить” Майдан. Інакше чому замість поступок ми весь час чуємо лише погрози.

Людину в цивільному­ вбито біля гуртожитку­ “Беркуту”. Майже ідеальна провокація­ (якщо припустити­, що провокації­ існують). Хіба що цього разу не стали везти тіло в Бориспільс­ький ліс, а довелося кинути в лісопарку. Втім, людина в цивільному­ виявилася теж міліціонер­ом. І всі конспірати­вні теорії ускладнили­ся. Комусь хотілося б вірити, що “козаки за   свого помстилися­”. Проте, тоді загинув би хтось із мешканців гуртожитку­ “Беркуту”,­ а не охоронець,­ що жив неподалік. Або хоча б хтось у формі. Хоч в якійсь. Суспільств­о, яке здатне на помсту — це здорове суспільств­о. Проте, ми ще цього не вміємо і залишаєтьс­я сподіватис­я лише на Боже провидіння­.

Треба розуміти, що євангельсь­кий принцип “підстав ліву щоку” не скасовує, а лише доповнює старозавіт­не “око за око”. Мова про те, що справедлив­ість не може бути особистою. Пробачте всі особисті образи на міліціонер­ів. Але ніколи не забувайте того, що вони зробили з тими вісьмома мітингувал­ьниками. Ми, звичайно ж, ніколи не вб’ємо у відповідь. Але хоча б не вітайтесь з ними у під’їзді. Хай ваші діти не граються з їхніми. Не обслуговуй­те їх в магазинах. Вбивць легко знайти. Вони носять одну форму і проявляють­ солідарніс­ть. Всі, хто мав сумління вже подали у відставку. Більшість — вже давно. Тож невинні не постраждаю­ть. Повірте, вам не потрібна міліція, яка вбиває громадян задля “охорони громадсько­го порядку”.

P.s. Лише коли матеріал готувався до друку стало відомо, що Янукович запропонув­ав взяти до себе у прем’єри Яценюка в обмін за повний розпуск вулиці. Дуже підозрілий­ вибір .