Зробити стартовою Додати в обране Написати листа

Кнопка сайту:

Головна Твори Дітям про собак

Дітям про собак

Щоб ви не нудьгували, я розкажу вам про собак. Це буде значно цікавіше, тому що наблизить вас до улюбленої вашими національно стурбованими батьками проблеми націогенези впритул – як собака кусає. Хто ти, звідки та куди йдеш, видно не лише по халявах, але й по твоїх супутниках. В людини це - домашні тварини. Твій собака, твій кінь, твоя худоба розкажуть за тебе – навіть неписьменного і не збрешуть. Достатньо поглянути на пектораль, щоб зрозуміти мою думку. Тому, коли ми подивимося на своє минуле допитливим та неупередженим оком зоотехніка, то воно, минуле, постане перед нами в усій його правдивій красі. Зоотехнію замполіти минулого століття, не сфальшували так, як історію – великою мірою через відразу до трефних тварин. Їм більше вдається про абстракції розважати - порівняйте.

Але, вони не були б замполітами коли б не спробували, приклад чому – собаки. Діти мого покоління, ті які зростали до навали бультер’єрів та споріднених порід (також – «алабаїв», про яких нижче), пам‘ятають німецького вівчарку, якого ці замполіти перейменували в «східноєвропейську». Так само перейменували й наших собак.

А вони в нас, очевидно, були – бо жоден народ без свого собаки не виживе – на певному, визначному для постання народу відтинку шляху (про це нижче). Він – собака, носій інформації про народ. Потребу у власному собаці замполіти розуміли, тому, коли вирішили повернутися на Землю Обітованну, більшість нажаль – лише як туристи, майже відразу зареєстрували в FCI (МКФ) породу ханаанського собаки. Він має свідчити за давність та обгрунтованість їхніх претензій на цю землю. І правильно зробили! 

З кінця дев’ятнадцятого, все двадцяте століття та на початку нинішнього - в добу бурхливої націогенези, навколо України тільки те й роблять, що реєструють породи собак найдивовижніших братніх нам народів, аж до юруків та каракачанів. Але – не українці. Вони, українці, від свого собаки відмовилися в добу найважчих випробувань для себе. Подібне відбувалося в 20 ст. і з собаками інших переможених народів, вони були змушені на якийсь час відмовитися від своїх собак, позаяк просто не могли їх утримувати в новому середовищі. Але ті народи при першій же нагоді почали відновлювати свого собаку, як не дивно – власним коштом і лише зараз - за гранти з сусідньої Європи.

Українці цього не роблять. Чому? Тому що перед тим, як відмовитися від собак, вони відмовилися від себе самих, чим підписали собі смертний вирок. Спочатку здали на шкури своїх собак, потім шкури здерли з них самих. Сьогодні місце історичних українців займають українці сталінської годівлі. Це просто інша порода, з рештками попередньої ми ще стикаємося, але чи вдасться її відновити? Я сумніваюся, матеріалу для годівлі мало. Відбір за іншими якостями проводили.«Це все добре», - скажуть ваші батьки, мої любі діти: «Але, за яких саме собак, йдеться?». Більш давні – мисливські раси, я на разі пропущу. За собак кельтів ми поговоримо окремо. Почнемо з собак готів, гунів та давніх мадярів. Вони – перші з наших шляхетних предків лишили по собі щось окрім звіриного стилю та грецького ширпотребу попередників. Їхні собаки і сьогодні живуть там, де жили їхні господарі. Великого білого собаку з довгою гладкою шерстю ми сьогодні знаємо під мадярською назвою кувас, або нашою – чувач. Цей великий собака – сторож (тюркською) чував над отарами великої (ймовірно - сірої) та дрібної худоби наших шляхетних предків. Вони поширили його від Карпат до Абруццьких гір та Піренеїв, найбільш просунуті з дітей відразу здогадаються, хто це зробили – готи. Правильно, йдеться про абруццьких та піренейських вівчарок.Коли ви, любі діти подивитесь на електронну карту сучасної України, то дізнаєтеся з неї, що наша велика та люба нам батьківщина складається з двох історичних земель – Полісся та Дикого Поля. Саме там – на межі, постали ми, українці. Ті з наших предків, які не жили в лісах на північний захід від лінії Бориспіль - Бердичів, були скотарями та кочували ще в 18 ст. –доки Софія Федеріка Августа, а з 1772 р. також – Падішах Хан Султан Хазрет Лері, цю культурну традицію не перервала – задовго до Ататюрка. Бо що таке зимівник, як не кишлак, а чабан - як не вівчар (кобан – тюркск. вівця).

Проте, білі собаки з гладкою шерстю лише початок нашої історії. Певного дня в степах зарипіли коші – на нашу землю прийшов інший народ з іншими – дивними, собаками та волами. Настав час вибору історичного шляху: з ким та проти кого.

(далі буде – лише на виразні прохання споживачів)

Поділитися:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Нагадування патріоту


Нагадування патріоту. Ватні заходи в Україні

Насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевыча

Дмитро Корчинський. Поезії

Катехізис БРАТСТВА

Історія України ХХ ст.

Останні коментарі

Батальон Шахтарськ. Бій в Мар'їнці

Вступай до добровольчих загонів на захист України!

Атака на "Русское Радио"

В пошуках невідомого: об'єкт "Чорнобиль-2"

Хмара тегів