Зробити стартовою Додати в обране Написати листа

Кнопка сайту:

Головна Твори Циганський табір II

Циганський табір II

Мене називають людиною-катастрофою. Якщо ви дочитаєте цю статтю до кінця — ваш комп’ютер, вірогідно, зламається. Зі мною постійно трапляються якійсь негаразди. Раніше я вважав це патологічною незграбністю, синтезованою з елементами шизофренії на тлі творчих задумів. Одначе, можливо, Бог дав мені можливість таким чином бути юродивим? Хай їх не і сприймає більшість, але вони мають перевагу говорити й писати те, що їм заманеться.

От пішли ми з братом Антоном серед ночі зустрічати сестру Йолку, яка повернулася з відрядження і їй лячно було йти самій (незважаючи на те, що ця тендітна дівчина є дуже сильною та відважною).

Війна триває, просто є такий глибокий тил,
де ніхто не здогадується, що існує фронт.
Дмитро Корчинський

Мене називають людиною-катастрофою. Якщо ви дочитаєте цю статтю до кінця — ваш комп’ютер, вірогідно, зламається. Зі мною постійно трапляються якійсь негаразди. Раніше я вважав це патологічною незграбністю, синтезованою з елементами шизофренії на тлі творчих задумів. Одначе, можливо, Бог дав мені можливість таким чином бути юродивим? Хай їх не і сприймає більшість, але вони мають перевагу говорити й писати те, що їм заманеться.

От пішли ми з братом Антоном серед ночі зустрічати сестру Йолку, яка повернулася з відрядження і їй лячно було йти самій (незважаючи на те, що ця тендітна дівчина є дуже сильною та відважною). До її вух від якихось людей дійшли чутки про голосіївського маніяка. Ця потвора у балахоні з капюшоном, як у ката, й будьоновській шинелі блукає з велетенською сокирою тією частиною Києва. Улюблені вулиці цього негідника: Жилянська, Тарасівська і Горького. Кажуть, його, перш за все, остерігаються водії автівок. А сестра Рита  (наша годувальниця — дай їй, Боже, міцного здоров’я — коли вона привозила провіант, ми реагували на неї, ніби собака Павлова на лампочку: слина текла) розповідала, що одного разу  “Mercedes S600” ледь не потрапив у аварію, коли чоловік за кермом помітив маніяка. А іншої ночі одне авто пригальмувало, стрівши страхіття із сокирою, обернулося й навтьоки поїхало назад.

Отже, Йолка боялася. Ми зустріли її, пішли до наметового містечка…

Даруйте, що відійду від теми. Провідник ОУН-закордонної Лев Ребет якось пішов з дому у Мюнхені. Дружина спитала: «Левко, а коли ти повернешся?», на що почула відповідь: «А я не знаю, чи дійду…». І не дійшов, гебіст вбив його.

Ми теж не дійшли. Адже, коли я розповідав Антонові кумедну історію про мою бабцю, він зачепився ногою за каналізаційну решітку на асфальті, впав та вивихнув ногу, дорікаючи мені: «Хер я ще коли з тобою куди піду!». Катастрохва, нічого не скажеш.

Те, як ми добиралися до наметів, нагадувало параолімпійські ігри. Спершу ми з Йолкою, підтримували його, стрибаючого на одній нозі, за плечі. Далі натрапили на паркан. Бідолашний Антон, спираючись на нього, мужньо шкандибав, опираючись іншою рукою на мене. Певно, ми нагадували заблукавших п’яничок, поряд з яким дивним чином опинилася молода вродлива твереза дівчина.

Натрапили на таксівку, я пішов у її бік, проте водій, поглянувши на це колоритне товариство, швидко рушив геть. Згодом прийшли інші наші брати й допомогли довести постраждалого на фронті Православної Революції до табору. Викликали «швидку» (яка, на диво, виявилася не такою вже й повільною), і «пораненого» із сумом в очах, проте посмішкою на вустах і бойовим завзяттям, забрали… Молітеся за його здравіє!

Аби чергування було веселішим, ми вирішили попалити кальян, що його притарабанив з хати наш великодушний лісовий брат Зіл. Однак стомлений і водночас бадьорий комендант Марко ненароком розбив колбу — деталь, без якої процес не вдасться. Шукати її в такий час було, за великим рахунком, безглуздо. Відповідно наш майстер на усі руки брат Єгер причепив уцілілу частину колби до надрізаної пляшки. Ми сиділи й смакували терпкий смак яблучного тютюну...

Як козир викинутий з рукава, з’явилася ментівська машина й зупинилася поруч з нашим наметом.  Між тим, поблизу ввесь час чергує багато ментів, декого з них ми вже пізнаємо. А Партизан з Мавкою за милосердям християнським навіть, бувало, пригощали їх чаєм. А це приїхали якійсь нові, начебто не причетні до нашого дійства. Ведуть з нами псевдодружню розмову, щось винюхуючи, буцімто, їм тут просто нєфіг робити, тому приїхали з нами поспілкуватися. Зрозумівши, що бажання дещо втаємничене вивідати у нас — марна справа; пішли до свого авта, але наостанок один з них кинув: «Не боїтеся тут бульбулятор розкурювати?». Сестра Поліна спробувала справедливо довести, що це не бульбулятор, а кальян. Він, все одно, стояв на своєму: «Нє, це бульбулятор!». Я не витримав і сказав йому: «Якщо оце бульбулятор — то викличте саперів!». Менти зніяковіли та поїхали. Без нас.

Вищеописаний маніяк десь о третій ночі (чи вже ранку) пройшовся із своєю закривавленою сокирою повз наші намети. Декому з чергуючих братчиків він навіяв мерехтливий жах, дехто залився істеричним сміхом, декотрі вирішили сховатися у наметах…

Побачивши цю химеру, вочевидь, злякалися і міліціянти (мабуть, подивилися на його зовнішність й прийняли за пекельного гостя, що реалізує покарання за їх гріхи), вони викликали підмогу. Невдовзі з’явився ще один «бобик» з ментами, а страхіття знайшло собі схрон у одному з братських наметів.

Як з’ясував детективний відділ БРАТСТВА, голосіївським маніяком насправді виявився я.

Далі буде….     

Поділитися:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Нагадування патріоту


Нагадування патріоту. Ватні заходи в Україні

Насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевыча

Дмитро Корчинський. Поезії

Катехізис БРАТСТВА

Історія України ХХ ст.

Останні коментарі

Батальон Шахтарськ. Бій в Мар'їнці

Вступай до добровольчих загонів на захист України!

Атака на "Русское Радио"

В пошуках невідомого: об'єкт "Чорнобиль-2"

Хмара тегів