Весна. Романтика. Гроші.

Отримав бабки. 3 числа. Весна почалась якраз цього дня. Вирішив повернутися до життя разом із природою. Повернувся. Бабок вистачило ненадовго.

Домовився про побачення. Багато говорили в офісі про дівчат. Тю, думаю я, невже це важко? Саме тому з випадкових знайомих обрав самого чарівного ангела, що своїм світлом навіть навіював на провальність місії. Дівчинка їхала з одного міста, і ми познайомились у потязі. Звісно, вона загинала пальці. Звісно, бо створіння мажорне. Але, прикинув я так собі… Перше – це в плацкарті. Друге - в кедах. Навряд чи татко взимку відпустив би донечку в кедах, хоч як би вони не йшли під її «прикид»
Взагалі, діло було так… Отримав бабки. 3 числа. Весна почалась якраз цього дня. Вирішив повернутися до життя разом із природою. Повернувся. Бабок вистачило ненадовго.

Домовився про побачення. Багато говорили в офісі про дівчат. Тю, думаю я, невже це важко? Саме тому з випадкових знайомих обрав самого чарівного ангела, що своїм світлом навіть навіював на провальність місії. Дівчинка їхала з одного міста, і ми познайомились у потязі. Звісно, вона загинала пальці. Звісно, бо створіння мажорне. Але, прикинув я так собі… Перше – це в плацкарті. Друге - в кедах. Навряд чи татко взимку відпустив би донечку в кедах, хоч як би вони не йшли під її «прикид».

Взагалі, діло було так… У потязі було жахливо нудно. Від нудьги кидало в злість. Аби врятуватись від цього дурнуватого стану, читав Камю, що мені підігнала знайома в дорогу. Але Камю – рідкісне мудило, хоч і творче. Я нервував від тієї писанини, але читав. Все одне робити було нічого. І вагон, і пасажири здавались антуражем однієї тюремної камери, в якій протягом цілої ночі мені доведеться сидіти. Та куди там! У справжній камері немає такого стану. Навіть провідник, що побачив в мене ксіву журналіста з «проходкою» у ВР та постійно намагався мені догодити, викликав ту саму злість і відразу. Здавалося, що то все неживе. Наче в якесь галіме кіно потрапив.

Педріла-провідник ніяк не міг розтопити пічку, через що в вагоні було жахливо холодно. Я відразу розстелив постіль і закутався в дві ковдри. Чай провідник приносив прямо у постіль, але і це не зігрівало.

Навпроти, а я лежав на боковушці, оселився студент. Юнак був не просто студент, а за самою природою своєю. Дурнувате обличчя (курс І), наївний невпевнений погляд, дешевенька одежа і пляшка пива, якою він придавав собі солідності та віку. Коли він її допив і придбав другу, то почав поводитись дуже впевнено. Це обурювало.

Перетворення у вагоні відбулося в один момент. Коли я підвів очі над книжкою, то побачив пасажирку, що пройшла повз мене. Саме з цього моменту весь потяг, пасажири, дурнувате створіння студентської породи навпроти, його пляшка пива, ковдра, холод набули сенсу і стали цікавими й важливими. Став цікавий навіть Камю з його писаниною.

Поки вона шастала до провідника за якимись справами, ми неодноразово переглянулися. Не знаю, як це виглядало з боку, але з моєї точки зору мій погляд був як у Джеймса Бонда. Взагалі-то, це не має великого значення, адже вона запитала, де цигарки (лежить собі пацан, і серед повного вагону пасажирів має знати, де цигарки придбати можна:)). Я невимушено сказав, що сам шукаю (палити я кинув), тому якщо знайде, то хай мене пригостить…

Потім я пив пиво зі студентом і ангелом. Потім вона перекочувала на вільну полицю біля дурнуватого студента. Потім ми палили, а коли студент звалив з тамбуру я сказав, що в неї цікаві кульчики (на губі і язиці). Певно, сказав я, дуже незручно цілуватися. Та ні, нормально, повідомила вона. Я запитав, чи можна перевірити…

Тоді вона відмовила. І от я наважився подзвонити. Сказала, що не знає, але здзвонимось наступного дня. Наступного дня дзвонити я обламався. Лише написав SMS-ку. Щось на кшталт: «Якщо не облом, то о такій-то годині там-то здибаємось (недалеко від хати, де я живу). Вона надіслала схвальну відповідь.

Далі свою природу я пояснити не можу. Чому ми поперлися в дорогу «Ніццу». Чому я пив дорогуще вино. Чому скурив пачку цигарок і навіть заплатив за таксі. Цілувались ми біля автомобіля, водій якого чекав, співчуваючи. Кульчик на язиці дійсно не заважав, а навіть навпаки. Романтика, бля…

Домовились про дискоклуб і ще багато чого. Про багато чого не домовились, але це й само собою зрозуміло. Коротше, така от жопа…

І де тепер взяти гроші? Звісно – це смішно. Але не всім…

(не закінчено, бо далі буде)