Happy birthday to Ю!

Ліфт несподівано зірвався, і різко пішов донизу. Тобто, він не падав. Просто дуже швидко спускався. Певно, не трос обірвався, а двигун накрився мідним тазом… Перелякався я не на жарт. Швидкість поступово прискорювалася, а поверх був приблизно дев’ятий. І так – три рази поспіль!

У снах завжди все якось неправдоподібно. Але всратися можна по-справжньому. Дуже дивно, - подумав я. В реальності я не боюсь ліфтів, та й висоти не боюся. Як ці сни Фройд пояснив би, цікаво…

То б іще не біда була би, якби ліфт просто утретє впав

Ліфт несподівано зірвався, і різко пішов донизу. Тобто, він не падав. Просто дуже швидко спускався. Певно, не трос обірвався, а двигун накрився мідним тазом… Перелякався я не на жарт. Швидкість поступово прискорювалася, а поверх був приблизно дев’ятий. І так – три рази поспіль!

У снах завжди все якось неправдоподібно. Але всратися можна по-справжньому. Дуже дивно, - подумав я. В реальності я не боюсь ліфтів, та й висоти не боюся. Як ці сни Фройд пояснив би, цікаво…

То б іще не біда була би, якби ліфт просто утретє впав. То нічого. Я-то виповз із нього, і без жодних комплексів упав перед молодою жінкою-референтом, яка направляла відвідувачів установи (вахтер, коротше). А що тут такого? Нема нічого дивного – виповзти з ліфту, який утретє гепнувся з дев’ятого поверху.

Але тут така фігня почалася... Підходить до мене Ющенко (хто не знає – президент України), і почина щось мені пояснювати, заспокоює. Виявляється він… мій батько. Що він президент, я не одразу й згадав. А як взнав, що він іще й президент, не на жарт здивувався. Батя, - кажу – ну ти й даєш! Як так? Чого мені нічого не казав? А він – скромний такий. Простий, як сибірський валянок…

Поїхали ми додому з тієї грьобаної установи. В квартиру двокімнатну на вулиці Наумова. Хата задрипана страшно. Це я вже як прокинувся, то згадав, що справді там у дитинстві жив… А зараз думаю: що це Президент України так живе дивно? Наче він не президент, а сантехнік ЖЕКу.

Ну, зібрався я потім до інституту. А Ющ каже: «сьогодні приїду щоденник дивитись і на батьківські збори прийду. Я ж президент, а як не прийду, то всі вважатимуть мене надто зарозумілим. І взагалі погано вчишся…» А я уроки в натурі прогулював.

А потім… повідомляють мені два мусорка на мотоциклах і з чорними окулярами (геть як в американському кіно), що Ющенко помер. Кажуть застрелила його якась нехороша людина. От думаю, знов мене пронесло. На збори батьківські вже не з’явиться, та й щоденник не переглядатиме (який в дідька щоденник і батьківські збори в інституті?). Окрім того, думаю, це ж радості скільки. На поховання можна попертись, а там фуршет сто процентів буде, і журналісти інтерв’ю братимуть. Потрібно буде надути щоки і робити дуже поважний вигляд. Непогано все виходить.

А потім, як завше прокинувся. Як завше не вчасно. Ні тобі, щоб прокинутись, як уперше в ліфті летів з дев’ятого поверху… Прокидаюсь я, а фуршету ніц не буде… Лажа.