Зробити стартовою Додати в обране Написати листа

Кнопка сайту:

Головна Твори Що хочеться дітям-ІІI

Що хочеться дітям-ІІI

Зима. Шоста вечора – а темінь, наче північ. Холодно, вогко. Ти їдеш у задрипаному автобусі півстолітньої давнини з музичної школи, яка вже остогидла до неможу. Мотор реве та крекче, нудить від запаху бензину. Озлоблені люди, штовхаючись, матюкають одне одного. Ти забилася в куток і крізь запітніле вікно дивишся, як з-під колес вилітають фонтани грязюки. Сніг, що розтанув не до кінця, пісок та сіль.

Ти стомилася. Життя зовсім не таке, яким воно уявлялося ще зовсім нещодавно. І справа не в «перехідному» періоді. Просто дідусь, яким ти дуже пишалася (військовий, полковник, чорна ...

Зима. Шоста вечора – а темінь, наче північ. Холодно, вогко. Ти їдеш у задрипаному автобусі півстолітньої давнини з музичної школи, яка вже остогидла до неможу. Мотор реве та крекче, нудить від запаху бензину. Озлоблені люди, штовхаючись, матюкають одне одного. Ти забилася в куток і крізь запітніле вікно дивишся, як з-під колес вилітають фонтани грязюки. Сніг, що розтанув не до кінця, пісок та сіль.

 

Ти стомилася. Життя зовсім не таке, яким воно уявлялося ще зовсім нещодавно. І справа не в «перехідному» періоді. Просто дідусь, яким ти дуже пишалася (військовий, полковник, чорна службова «Волга» та ящики апельсинів на Новий рік) виявився алкоголіком. Брат, з яким досі було так прикольно гратися  - психічно відсталим (у медичному розумінні). До того ж, шукаючи нещодавно якісь документи, натрапила на свідоцтво про розлучення батьків. Тепер нервово намагаєшся зрозуміти, що б це означало.

 

Школа задовбала. А ще кілька років. Музика теж задовбала. Прийдеш додому ввечері вичавлена, наче лимон – а ще уроки. А ще грати. Хрін з ним – грати, але це гадське сольфеджіо. А хор. А музична література.

 

Знову хтось матюкається. Без цікавості оглядаєш напівтемний салон. Як усе дістало. І знову – вкотре – мрієш про те, коли, нарешті, цей клятий автобус захоплять терористи. Щодня їздиш – і щодня мрія повертається. Зупинка. Зараз це станеться…

 

Вони залітають в обидві двері – люди в чорних масках, зі зброєю. В салоні ступор. За мить -  паніка. Грізні накази мовчати, автоматна черга в дах. Водій з пістолетом біля скроні звертає з маршруту. Темними вулицями їдемо… ніяк не можеш придумати, куди  саме. Не важливо. Захоплювачі по телефону повідомляють когось про теракт, висувають вимоги. Погрожують розстрілювати заручників.

 

Чекаємо. Довго. Ті, кому не вистачило місць, сідають на східці, просто на підлогу. Хтось плаче, хтось втішає. Перемовини по телефону. Нападники невдоволені. Кажуть, що зараз стрілятимуть. Кидають трубку, салон завмирає. Вони дивляться на людей, вишукуючи жертву. Запитують, чи є добровольці.

 

Мертва тиша. Це воно. Добровольців немає. Зараз хапатимуть, хто під руку попадеться. А ти давно мрієш про подвиг, і зовсім не боїшся смерті, адже точно знаєш що там, за межею, все тільки починається… І життя більше не здається таким паскудним, навпаки. Ти сповнюєшся вірою та світлом, серце шалено калатає, лихоманливо думаєш, які слова передати батьками через тих, хто залишиться живим. Глибокий вдих. Зараз ти встанеш, і…

 

Автобус підстрибує на черговій вибоїні, хтось знову матюкається – повертаєшся до реальності. Розумієш: навряд чи комусь спаде на думку захоплювати задрипаний мікрорайонний автобус. Яким їздять хіба що пенсіонери та школярі. Напівтемний, майже порожній салон. За вікном – до болю знайома вулиця. Вогні твого будинку за пустирем, поруч – обдерта школа. Кінцева. Ти виходиш і плентаєшся додому між розбитими ліхтарями, ледве пересуваючи ноги в багнюці зі снігу, піску та солі. Щойно ти майже пережила власне геройство та смерть. Це потім, через багато років, ти дізнаєшся, що подібне називають «емоційним онанізмом». Це потім захочеться не смерті, а перемоги. Це потім буде страшно втратити те, що маєш. І ти будеш палко молитися, боротися, перемагати страх і любити життя, яким би воно не було. І будуть пригоди, перешкоди, які треба долати, вірні брати і кохання. Буде усе. А зараз…

 

Каша під ногами. За рогом вулиці – дім, уроки, тупий телевізор, набридлі книги та ноти. І так шкода, що терористи й сьогодні не захопили автобус, яким ти їздиш з дня у день.

 

 

Поділитися:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Нагадування патріоту


Нагадування патріоту. Ватні заходи в Україні

Насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевыча

Дмитро Корчинський. Поезії

Катехізис БРАТСТВА

Історія України ХХ ст.

Останні коментарі

Батальон Шахтарськ. Бій в Мар'їнці

Вступай до добровольчих загонів на захист України!

Атака на "Русское Радио"

В пошуках невідомого: об'єкт "Чорнобиль-2"

Хмара тегів