Зробити стартовою Додати в обране Написати листа

Кнопка сайту:

ТРК «Круг»





Объединенная Православная Молодежь

Национальный Союз

Головна Твори

Ви думаєте правоохоронні органи сплять? Вам здалося, що настала свобода? Вас не арештовують лише тому, що поки немає потреби вас арештовувати. Будьте пильними! Адже швидше за все ви на гачку!

В останній час стало модно купувати і продавати зброю. Нормальний парубок завжди таскає ствол в кишені, а під ліжком у багатьох вже лежить автомат, притягнутий з зони бойових дій, куплений у знайомого чи подарований союзниками. Браття й сестри, знайте, вас всіх арештують, якщо продовжуватимете так безпечно себе вести.


Ваші близькі у смертельній небезпеці. Наприклад, ваш родич, друг або просто знайомий зараз у війську в зоні бойових дій, або він може потрапити туди завтра, або, на жаль, вже лежить тяжкопоранений у шпиталі. Що ви можете для нього негайно зробити, не рахуючи матеріальної допомоги? Наполегливо і щиро молитися, оскільки «молитвою ми даємо Богу право на втручання» (прп. Паїсій Святогорець).

Якщо ви дізналися, що ваша близька людина поранена або в оточенні під вогнем, або з нею взагалі втрачено зв’язок і невідомо, де вона і що з нею, то ви маєте зробити наступне:

- повідомити про це всіх, кому ця людина небайдужа і хто буде готовий за неї молитися;

- йдете до церкви, або якщо це пізній час, стаєте вдома перед святими іконами і читаєте молитви (дивись далі);

- залучаєте до молитви своїх знайомих священників та просите зробити те саме своїх рідних та знайомих, кому небайдужа доля людини, що потрапила в біду;

- залучаєте до молитви дітей, особливо до 7 років, бо молитва дітей, коли вони ще перебувають у безгрішному «янгольському» віці, щира і наївна, дзвінка і чиста, має велику силу;

- замовляєте у трьох чи більше православних монастирях або хоча б церквах 40 літургій за його здоров’я, якщо ви це не зробили раніше;


Святий Пантелеймон, пам'ять якого відзначаємо 9 серпня – один із найшанованіших в України святих: навряд чи знайдеться храм, де не було б його ікони.

Святий Пантелеймон жив у III-IV століттях у місті Нікомідія (Мала Азія), в родині впливового язичника Євсторгія. При народженні дитину назвали Пантолеон, що означає «лев у всьому».

Дружина язичника – Еввула була християнкою. Вона мріяла й дитину свою виховати у християнському дусі, проте померла, коли хлопчик був зовсім малий. Батько віддав дитину до язичницької школи. Закінчивши її, юнак став учитися лікарському мистецтву у видатного лікаря Євфросіна.

Завдяки своєму красномовству, розуму та надзвичайній красі, Пантолеон став відомий імператору Максиміліану (284-305), котрий захотів бачити його своїм придворним лікарем.

В ті часи у Нікомідії таємно проживали пресвітери Єрмолай, Єрміпп та Єрмократ, вцілілі після спалення 20 тисяч християн у Нікомідійській церкві в 303 р. Святий Єрмолай багато разів бачив Пантолеона, який дорогою проходив повз їхнє сховище. Одного разу пресвітер покликав хлопця до свого помешкання, і розповів про християнську віру. Відтоді Пантолеон щодня приходив до будинку пресвітера.


Вже йшов повномасштабний бій, коли наша колона під’їхала до міста. Ще на під’їзді ми зустріли автомобіль батальйону «Азов», що пронісся з неймовірною швидкістю в протилежну сторону – везли поранених. Ми вивантажилися на шосе в очікуванні вказівок і готуючись вирушити. Неподалік стояла понівечена вантажівка з морозивом. Бійці підтягували бронікі, набивали патронами додаткові магазини, їли морозиво з розбитої вантажівки.

Постійно били міномети й зрідка працював «Град». Нова група «Азову» вишикувалась і рушила під прикриттям вантажівки. Батальйон «Шахтарськ» теж вишикувався перед наступом. Останні інструктажі. Все місто заміноване розтяжками й протитанковими фугасами. Один вибухнув під танком й залишив його неушкодженим, але поклав групу Азовчан, що йшли під його прикриттям. Одному з них відірвало ногу. Потім він помер. Ми з Жоржем ломанулися вперед знайти вулицю, на яку потрібно було завернути нашій роті для зачистки. Вибігли на місток через річку, зв’язалися по рації з командуванням уточнити, чи не пропустили ми вулицю, адже річки на карті не було. Саме в цю мить по нам почали стріляти з-за річки. На перший погляд здавалося, що на мосту немає куди сховатись. Але ми так щільно притиснулись до асфальту, що жоден стрілець не дістав би нас. Швидше за все стріляли наші. Адже ми помилились і вийшли в той сектор, де нас не мало бути.


… Воєнкомат та військова частина Луганська – серед житлового масиву немаленького міста, перший - по сусідству з онкологічною клінікою і тубдиспансером, поряд з автовокзалом та супермаркетом «Лелека». Вулиця Оборонна перетворилася на справжній полігон. Мимо вух свистить куля снайпера, які, як мене попередили, працюють навіть на даху Обласної лікарні. Раптом - дзвенить скло у сусідньому щойно зруйнованому авіаударом бізнес-центрі. Внизу, поряд з ним – таблички «Осторожно, мини». Але вибухає чомусь на протилежному тротуарі. …Це не мій особистий сюрреалізм. Це реальність луганчан, які залишились в окупованому місті.

…. Коли сіла у 134-й потяг «Київ – Луганськ» з метою візиту в медунівер, зрозуміла, що не зніму жовто-блакитної стрічки. Що б не трапилось. То мій одиничний протест. Через знайомих і незнайомих активістів, яких змусили мовчати. Яких принижували, били, ув`язнювали. Через підлу тактику ЛНРівців. Через брехню Росії. Через, через, через… Ви б самі могли перелічити причини…


Так багато народу рвало на собі сорочки за Україну. У 90-ті рафіновані інтелігенти вишукано розмовляли українською, носили вишиванки, вистригали козацькі чуби. Українська спільнота була солідарна, безкомпромісна й пишалася собою. На одній з акцій протесту чоловік із гордістю заявив «Я в 91-му жовто-блакитний прапор підіймав!» - і видно було, що для нього це подвиг. Але коли почалися бої на Банковій та Грушевського багато хто вирішив, що це провокація. «А коли ж ви підете в бій?» - запитували ми. І всі вони заявляли, що потрібно бути вихованими й толерантними, не уподібнюватись тітушкам і махати чемно прапором на Майдані – і тоді переможемо. І всі ми зі здивуванням дивилися на цих людей підозрюючи, що за цією відмовою від участі в бою стоїть щось інше, ніж інтелігентність.


Українські ЗМІ продовжують транслювати пропаганду Кремля. Навіть сьогодні нам щодня промивають мізки. Очевидно, що РФ готувала наступ на Україну багаторічною агітацією нашого населення через нашу ж пресу. Саме через цю пропаганду сьогодні Росії так легко оперувати нашими заблукалими співвітчизниками, що співпрацюють з російськими окупантами в Криму та на Сході країни. 20 років їм показували російські серіали, крутили російські пісні, розповідали по ряду каналів та радіостанцій про не існування України як такої і всіляку іншу маячню. Українця багато років вчили бути «рускім». І багатьох, нажаль, вдалося навчити, багатьох втримати в цій облуді ще з років совка. Тоді владі було не до пропаганди «братського» народу, а лише до бабла, яке вони отримували.

Після повалення старого режиму всі антиукраїнські ресурси були переформатовані. Навіть директора Першого Національного пресанули, аби знав, хто тут кому «рабінович»… Але навіть після початку загарбницької війни, яку веде Росія, ЗМІ продовжують транслювати «рускій мір» у свідомість українського обивателя.


Чому Україна втрачає території і не дає жодної відсічі? Раніше нам казали не піддаватися на провокацію. Нам казали, що уряд веде якусь хитру політику, в ході якої ми все розрулимо. В результаті ми втратили Крим. Нас закликали не їхати підтримувати місцевих патріотів у спробі дати відсіч сепаратистам на Сході країни. Все вирішить міліція і армія, запевняли нас. В результаті ми втрачаємо Схід…

Вкотре українські патріоти з усіх регіонів зібралися для проведення мітингів та маршів на захист державності на противагу сепаратистам у східних регіонах. Ми давно вже зрозуміли, що заяви «не піддаватися на провокації» розпускає ворог та його агенти. Ми усвідомили (навчилися на сумному прикладі Криму) що діяти потрібно негайно. На заклик зголосилися достатні сили патріотів з усіх кінців України. Колонами автобусів, автомобілями та потягами люди їхали на Схід. Першим містом було обрано Харків. З нього мали рушити на Луганськ та Донецьк. 12 квітня було обрано відправною точкою – марш Коліївщини в Харкові.


Думав не писати, але після кількох розмов про помірковані реформи, зміни і примирення з ворогами заради миру дуже наболіло і таки розповім.

Багато хто ще не зрозумів, що сталося і що відбувається. Український народ камінням, коктейлями, палицями і кількома стволами переміг озброєну армію внутрішньої окупації. Із серйозною зброєю ми переможемо будь-кого!

Розповім по порядку те, що бачив. Починалося все з "мирного наступу" 18 лютого. На самий початок ми не встигли, бо довго під’їжджали зі свого "схрону". Коли приїхали, вже від знайомого дізналися, що в урядовому кварталі годину, як стріляють.


В багатьох регіонах люди, що пішли на бунт, опинилися в незручній ситуації: наступ на владу припинено, але й утримувати позиції надалі неможливо. Ряд міністерств уже звільнено в Києві. Невдовзі здадуть будівлі по всій Україні. І що їм робити далі у своїх облцентрах!?

Закон про амністію вступить у силу в разі, якщо буде звільнено всі захоплені будівлі. Проте, нічого не сказано про те, в якому стані вони мають перейти переможцю. Якщо під час звільнення від мітингарів  яка-небудь адміністрація згорить, це ніяк не може стати на заваді виконання закону.

По великому рахунку, закон вимагає навіть не звільнення будівель, а повідомлення про це на офіційному сайті генпрокуратури. Чому досі мовчать Анонімуси!? Який ти хакер, якщо не можеш поставити потрібне повідомлення на потрібний сайт! Досі не  чутно, щоб хтось намагався підкупити генпрокурорівського веб-майстра. Людина мало того, що може зробити добру справу, так ще й непогано заробити та отримати політичний притулок, а згодом і громадянство будь-якої країни ЄС.


Нагадування патріоту


Нагадування патріоту. Ватні заходи в Україні

Насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевыча

Дмитро Корчинський. Поезії

Катехізис БРАТСТВА

Історія України ХХ ст.

Останні коментарі

Батальон Шахтарськ. Бій в Мар'їнці

Вступай до добровольчих загонів на захист України!

Атака на "Русское Радио"

В пошуках невідомого: об'єкт "Чорнобиль-2"

Хмара тегів