Зробити стартовою Додати в обране Написати листа

Кнопка сайту:

ТРК «Круг»





Объединенная Православная Молодежь

Национальный Союз

Головна Проповiдi

Нині святкуємо пам'ять трьох великих і дуже визначних ієрархів, учителів, проповідників і Отців Східної Церкви: святого Василія Великого, святого Григорія Богослова та святого Іоанна Золотоустого. Ці три святителі — є велетнями віри, духа та святости. Вони передали нам чисту віру Нікейського Собору, вони пояснили нам догмати про Святу Трійцю, Христове Божественність та Пресвяту Євхаристію. За це Церква називає їх у своїх богослужбах рівноапостольними, органами Святого Духа, стовпами Церкви та вчителями Вселенної.

Усі троє жили в IV столітті – золотому віці християнського богослов’я. Святий Василій та святий Григорій – це сини славної Кападокії (Мала Азія), близькі друзі і майже однолітки. Святий Іоанн Золотоустий — антіохієць і молодший від них на 20 років. Усіх їх єднала апостольська ревність за святу віру і спасення душ.

Святий Василій Великий (329-379)

Його батьки й діди — визначні патриції, заслужені і впливові роди та безстрашні визнавці святої віри. Його небуденні здібності, надзвичайно швидкий розум, велике бажання знань, а також фінансова спроможність, відкрили дорогу до найвищих і найкращих тодішніх шкіл і професорів.


Кожен, хто через гріх залишає Бога й шукає щастя поза Ним, рано чи пізно буде змушений сказати собі разом із блудним сином: "Встану, піду до батька мого" (Лк. 15, 18), - та промовляти разом із блаженним Августином, що довгі роки був блудним сином: "Неспокійне наше серце, Боже, доки не спочине в Тобі".

"Глянь, Христе, на печаль мого серця, глянь на моє

навернення, глянь на сльози, Спасе, і не відкинь мене!"

(Дев'ята пісня канону утрені неділі Блудного Сина)

Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, вказала на перший крок про навернення до Бога у притчі про митаря й фарисея – це покора. А цієї неділі вона, наводячи притчу про блудного сина, вчить, як виглядає повернення до Бога на практиці.

Знавці Святого Писання називають притчу про блудного сина перлиною серед усіх притч. Вона має глибокий моральний зміст, а її драматична історія вічно повторюється у серцях мільйонів у цілому світі. Блудний син — це символ кожної грішної душі. За допомогою цієї притчі переконуємося, що ніщо земне не може заспокоїти наше бажання щастя. Бо щастя і спокій тільки там, де Господь.


Якось равві Йосиф, син равві Єшуа бен-Леві, впав у летаргію.

Коли він прийшов до тями, батько спитав його: «Що ти бачив на небі?»

«Я бачив, - відповів Йосиф, - світ навпаки. Наймогутніші були в останньому ряді.

А найостанніші – в першому».

«Ти бачив істинний світ, сину мій» - сказав батько.

Коли останні стануть першими

У своєму земному житті Господь наш Христос під час проповідування дуже часто користувався притчами, аби в доступній та живій формі донести нам Істину. Однією з Його історій була притча про митаря та фарисея, записана святим євангелістом Лукою (18:10-14). Вона дуже проста, як простою є вічна мудрість та все досконале.

До Храму зайшли помолитися дві людини. Один із них був фарисеєм (ревнителем Закону Божого), інший – митарем (збирачем податків). І у своїх молитвах до Бога кожен промовляв різне: фарисей дякував Богові за свою праведність, відсутність гріхів та благочестиве життя, митар же не підводив очей до неба та просив прощення за все, що він робив у своєму житті.


Днями я провів серію консультацій із провідними вітчизняними таксидермістами стосовно того, що ж там нарешті всередині у нашого президента. Бо навіть ті, хто так чи інакше годуються з політики, не можуть дати впевнений прогноз Януковича. Кравчук був простий, Кучма піддавався логіці, не прорахувати Ющенка могли тільки симпатичні наївні ідеалісти з начисто відмороженим на Майдані здоровим глуздом, проте, Янукович – це міжнародна людина-загадка. Ніхто не здогадується, що він утне завтра і навіть я не знаю, на що він не здатен.

Повернемось до консиліуму тих, хто знає, що форма ніколи не відповідає змісту. Бобри диктатури гризуть дерево свободи! – виголосив провідний автор філософського таблоїду «Мисливство та рибальство», і додав – В Україні поголів‘я всіх тварин в т.ч. українців за останні 20 років неухильно зменшувалося, і лише дикі свині й ті види, що харчуються падлом, підтримали нашу незалежність своїм приплодом.


Я мав намір запропонувати читачеві вишукане й дуже актуальне в нинішній ситуації порівняння вартостей релігійного живопису XIV та XV століть, але тут таки почув, що Верховна Рада заборонила телевізійну рекламу ворожок і навіть це не спричинило штурм цього вертепу розбійників обуреними виборцями, більшість з яких латентні язичники.

Отож, я закинув під канапу всі п‘ять томів Вазарі, з яким збирався полемізувати і вдався до роз‘яснення складових виїденого яйця, до примітивного просвітництва, до перетирання банальностей, адже більшість українського суспільства досі прозябає у невігластві та фарисействі і сприймає банальності за парадокси.

Повернемось до ворожок. Вони огидні. Найздібніші з них допомагають клієнту прислужитися сатані, безталанні просто видурюють гроші. Проте, депутати, які завдають шкоди суспільству в цілому і кожному громадянину персонально незрівнянно більше за ворожок, не заборонили політичну рекламу себе. Вони не заборонили рекламу банківських послуг навіть після кризи 2008 року, яку спричинила безвідповідальність банків. Вони не взяли до уваги те, що банки не менш гріховні за ворожок, адже стягують лихварський відсоток і втягують у цей гріх клієнтів, які довіряють їм свої гроші. Вони, ці підступні депутати, не заборонили рекламу телевізійних шоу, самі ці шоу, саму цю телевізію, не зважаючи на те, що все це деморалізує і гірше того: псує смак!


Реальний актив усіх разом узятих партій, профспілок та громадських організацій Києва легко поміститься в кількох камерах Лук‘янівського слідчого ізолятора (активісти зазвичай худі, багато місця не займають). Натомість київський актив церков, протестантських деномінацій і харизматичних сект становить десятки тисяч чоловік. Вмістити їх здатен хіба що спеціально обладнаний за чілійськими пенітенціарними нормативами стадіон, або обширний концтабір (після в‘язничних бунтів кінця п’ятдесятих років всі великі зони були розформовані). Ми ще не беремо до уваги чисельність юдеїв, мусульман та поган.

Варто зауважити, що конфесійний актив глибоко інтегрується у діяльність своїх спільнот, адже жертвує не тільки зусиллями, але й грошима.

Політичний актив на таке майже нездатний. Революціонери готові пожертвувати свободою, але не сотнею доларів. Їх вибачає хіба лише те, що мало хто з революціонерів володіє такою сумою.

Незабаром конфесії витіснять партії не тільки з душ, але й з політики. Але вже нині пресі варто усвідомити, що боротьба, скажімо, за місце митрополита Київського і всієї України не менш суспільно значуща, ніж змагання за посаду президента України і всього Межигір‘я.

Біля ліжка хворого предстоятеля УПЦ антиукраїнські єпископи, підперті всіма потужностями Москви, інтригують проти автокефалістської фракції синоду, підпертої лише здоровим українським хуторянсько-сепаратистським інстинктом.


 

Москва лажанулася на виборах у Південній Осетії, потім у Російській Федерації та нині у Придністров'ї.

Вибори – явно не її екзистенція. Варто лишатися на ґрунті традиційної стилістики – працювати з населенням через пункти депортації та блокпости «миротворчих операцій», а не через виборчі дільниці.

Вибори дають нам нагоду покепкувати з Москви. Як би це пояснити… Хіба що перефразованим анекдотом:

Пуштуна бачили? – «зовсім не подібний!»

 


Древлє чернець полишав ілюзорний світ міста, базару, двору, страстей заради вищої реальності печери, пустелі, посту і праці, яка за висловом св. Бенедикта, теж молитва.

Але людство, за допомогою нечистого, створило другу, ще досконалішу ілюзію – віртуальну. І якщо сатана – князь світу цього, то у віртуальному світі він і князь, і управдом, і системний адміністратор, і ім'я тих, хто зафрендив тебе у фейсбуку – легіон. Раніше біси входили в нас, нині вони через "логін" впускають нас до себе.

Я все ще користуюся літерами й словами, проте вже старанно обмежую розмір своїх послань, бо ви вже нездатні сприймати довгих текстів, брате юзере. А незабаром ви не розрізнятимете і довгих слів, лише картинки й ютубівські ролики.

Нині той, хто біжить від телебачення та Інтернету, в пустелю міста, печеру базару, реальність офлайнових пристрастей, може вважати себе майже ченцем.

Диявол еволюціонує, ілюзії множаться, модні помилки поступляться місцем новим у наступному сезоні.

А я хотів би наголосити на деяких старих істинах офлайну. Вони всі мають коріння у Європі, адже Європа – єдина вартісна реальність, окрім Єрусалиму.

Загрозу суспільству становлять дві категорії громадян: націоналісти та релігійні фанатики. Хотілося б поєднати їх в одну, тим паче, що їх намагаються протиставити одне одній.

Навіщо нація християнам? З Біблії та історії церкви ми бачимо, що коли Бог хоче впровадити нове, в якості інструменту Він бере той чи інший народ.

Як полководець оперує полками (чи нині бригадами), так Бог оперує народами. Отже ми, християни, маємо попіклуватися за те, щоб перетворити українців на меч Бога Живого, авангард війни за віру.

Навіщо Бог націоналістам? Націоналізм – це інстинкт самозбереження нації. Проте, якщо нація спрямовується лише інстинктом самозбереження, вона буде подібна на людину, яка керується виключно страхом. Вона буде жалюгідною.


Путін хотів би мати в Україні «русскій миръ» (мало хто розуміє, що воно означає. Найлегше це візуалізувати так: Батий верхи на Достоєвському. Батий б’є нагайкою, Достоєвський рефлексує, але біжить трошки кульгавим клусом).

Янукович Батия побоюється, прочитати Достоєвського не наважується, тому будує те, що вміє – єнакієвскій миръ. Єнакієво – це казкове місто західніше за Москву, проте, нажаль, значно східніше за Варшаву.

Твоя найбільша помилка, читачу, що ти не здогадався народитися в тому таємничому Єнакієві, інакше вже був би при справі, замість читати цю маячню.

Ми – нащадки тих, хто залишився.


Нашою головною проблемою є проблема сакрального.

У буденному житті людська душа дрімає, мляво розтікаючись по безлічі побутових проблем, прямуючи за інстинктами тіла, шукаючи, де тепліше, комфортніше і солодше, або за холодним розрахунком, вироблення жорстких дій, спрямованих до того ж досягнення індивідуального тілесного комфорту з приємними емоційними забарвленнями.

Але є і винятки: душа може прокинутися, встати, повстати, спалахнути

І саме сакральне - є цим моментом пробудження душі.

В минулому сакральне просякало всі рівні життя - від ведення господарства та обрядів аж до політики. Тому що наші пращури мали душу – чисту та безмірну. І світ у відповідь дивився на них зоряними очима нічного неба, водами струмків і ключів, травами і деревами, звірами і птахами, іншими людьми, предметами культу і повсякденним життям.

Сакральне вселяло жах і захоплення, трепетання і ніжність. Воно ніколи не було однозначним, не вимірювалося шкалою "добре-погано", "приємно-неприємно", "вигідно-невигідно". Воно було явно по той бік протилежностей – оскільки рух до раю оголює пекло, інтерес до пекла змушує задуматися про рай. І саме це – є первинним досвідом сакрального.

Сенс всієї сучасності – десакралізація, своєрідний геноцид душі.


Нагадування патріоту


Нагадування патріоту. Ватні заходи в Україні

Насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевыча

Дмитро Корчинський. Поезії

Катехізис БРАТСТВА

Історія України ХХ ст.

Останні коментарі

Батальон Шахтарськ. Бій в Мар'їнці

Вступай до добровольчих загонів на захист України!

Атака на "Русское Радио"

В пошуках невідомого: об'єкт "Чорнобиль-2"

Хмара тегів