Зробити стартовою Додати в обране Написати листа

Кнопка сайту:

ТРК «Круг»





Объединенная Православная Молодежь

Национальный Союз

Головна Проповiдi

Я не вірю, що опозиційні депутати не могли зірвати другу спробу голосування по мові. Я не розумію, чому опозиція мітингувала на задвірках Верховної Ради, а не з фасаду.

Я не розумію, навіщо закликати народ до спротиву з екранів телебачення і до спокою під час протистояння з "Беркутом".

Я не розумію, чому опозиція захищає лише репресованих мільйонерів, але ігнорує репресії проти активістів патріотичних груп, таких як "Патріот України", "Братство Св. Луки", "Тризуб" та інших.


Якби старий режим все ще животів, Азаров на посаді заступника директора інституту гірничої геології безуспішно підсиджував би свого начальника. Клюєв очолював би шахту виробничого об'єднання Ворошиловградвугілля.

Не будемо заглядати аж надто в далеке минуле – спекулювати на нестачі джерел, почнемо з шістнадцятого століття: відтоді й до кінця вісімнадцятого Україною віяв "дух одвічної стихії" - вся ця козаччина – наливайківщина – трясиловщина – хмельниччина – паліївщина – гайдамаччина. Цей дух був придушений Катериною і, попри окремі рецидиви, лишався в такому стані до 1917 року, коли здохло те, що душило, і гайдамаччина звідусіль повилазила знову, під різноманітними брендами і бандерами (в смислі – прапорами. Не плутати зі Степаном Бандерою який, втім, поза сумнівом був останнім гайдамакою).


 

У мене є приятель. Я не буду називати його ім’я, бо в своїй основній якості, на яку я хочу вказати, він в точності подібний на кожного другого вашого приятеля, а, можливо, й на вас. Назвіть майже будь-яке прізвище – й це буде він!

Так ось, все життя його гріє думка, що «все погано, а буде ще гірше». Він чіпляється за неї, як за рятівний круг і здається, переконай його в зворотному, він одразу помре. Але, він українець і тому «життєрадісний песиміст».

Я проглядаю український інтернет – як і будь-який інтернет – це смітничка, але, на відміну від інших інтернетів, які бруднять інших, наш призначений посипати брудом нас.

Більшість наших статей, повідомлень в соціальних мережах, коментарів написані, щоб підірвати нашу віру в перемогу.

Я ніяк не можу второпати: чи це ще пораженчество, чи вже капітулянтство. Від цього залежить профілактика – гауптвахта чи розстріл. Браття і сестри, досить скавчати! Ми живі й на волі, наші вороги слабкі як ніколи, Бог явно за нас, незабаром Армагеддон і всі проблеми зникнуть.

Агресивний оптимізм в кожному слові і кожному жесті – ось, що насправді нам потрібно.


Янукович – не є причиною наших негараздів (він навіть не є головною причиною негараздів Юлії Тимошенко), він їхній наслідок. Кажуть, лікуйте не наслідок, але причину. Це не зовсім вірно навіть у медицині. Проте, цього разу хотілося б зауважити саме на причинах.

Причини – в гріхах. Ми схильні підсміюватися над подібними твердженнями, позаяк пестимо власні гріхи. З усіх християнських практик сповідь – найтяжча, якщо справжня. Саме тому християн менше, аніж храмів, які вони збудували. На цьому можна було б завершувати цю проповідь, бо основне сказано. Проте, загальна дехристиянізація завела так далеко, що більшість із нас уже не здогадується за власну гріховність, отже, не розуміє причин. Не дивлячись на загальне розповсюдження дарвінізму, лише креаціоністи здогадуються, наскільки все ж таки людина є мавпа.


 

 

Галімий постмодерн (так наприкінці ХХ ст. називали те, що на початку називали шизофренією): святкувати день в ім‘я величезної кількості зусиль, витрачених заради того, аби вигнати німців з України, й витрачати чи не більші зусилля на те, щоб затягти їх в Україну на Євро-2012 – не менш безглузду затію, аніж велика вітчизняна війна.

Втім, нічого дивного: сама по собі практика культу великої перемоги Колими над Бухенвальдом спонукає шизофренічні патерни. Перемога Радянського союзу у війні – була перемогою постмодернізму. Дослідники зауважують:

Якщо в 1941-му році все це хоч якось можна було уявити, як війну нацистів проти інтернаціоналістів, то незабаром керівники червоної армії остаточно стали на позиції російського націоналізму (відомий тост Сталіна за перемогу російського народу), а німці перейшли на позиції справжнього інтернаціоналізму, аж до створення багатьох національних формувань у складі Вермахту та Ваффен СС.

Після війни нацизм розповсюдився з армії на все радянське суспільство: впроваджувався антисемітизм, пропаганда ставала дедалі більш русистською, продовжували функціонувати концтабори Бухенвальд та Заксенхаузен.

Усі європейські, американські, навіть іранські та індуські антисеміти – за Гітлера. І лише російські – проти (святкують 9 травня). Мені, європейцю, у Гітлері подобається все, окрім антисемітизму (особливо пропрацьовка ним заднього плану в його акварельних етюдах). Без антисемітизму Гітлер – такий собі Наполеон ХХ ст. Росіянам у Гітлері все не подобається, окрім антисемітизму. Загадкова російська душа – колись це називалося «похмільний синдром».


Якщо порівнювати з Троянською війною, то Друга Світова містифікована більше, але гірше. В Іліаді ми однаково співчуваємо і Гектору і Ахіллу, там немає негативних персонажів. Тому Гомер внутрішньо правдивий, без огляду на всі зовнішні атрибути казки.

В Другій Світовій немає позитивних персонажів, майже всі її історики брешуть (не дивлячись на зовнішні атрибути статистики) не тоді, коли чорнять тих, хто програв, а тоді, коли відбілюють переможців.

В Першій Світовій війні імперіалісти воювали проти імперіалістів, вони кидали під паровий каток мільйони своїх громадян заради економіки, отже вигоди, чим в результаті обурилися навіть народи країн-переможців.

Друга Світова стала продовженням Першої, вона вирішувала недорозв‘язані питання, звідки в ній раптом взялися сили добра? Нацистська Німеччина була вособленим злом, але чи кращими були країни антигітлерівської коаліції? СССР був рабовласницькою державою, яка для підтримання власного існування повинна була знищувати мільйони своїх громадян та здійснювати агресію проти сусідів. СССР вбив антифашистів ненабагато менше, ніж їх вбивали фашисти: бійців польської Армії Крайової, радянських військовополонених, безліч яких загинуло після визволення з полону, інвалідів війни, від яких очистили міста у 1946-47 рр., тощо. Німцям не вдалося підстрелити жодного радянського маршала, натомість чотирьох з них репресували вже у 1946 році. Радянський Союз здійснював етнічні чистки і пригнічував євреїв ще довгі роки після завершення війни.


Найгероїчнішу добу нашої нової історії ми згадуємо 9 травня. Весь тягар Другої Світової лежить на Україні. Найпотужніші армії світу двічі проходили тут. Найкривавіші бої, найчисленніші втрати. Україна зазнала найтяжчих випробувань у період з 30-х по 50-ті.

Кремль, як завжди, скористався нашим героїчним минулим, назвавши цю дату дивною назвою - «День Победы».

Дивно, що в той час, як ми відзначаємо – вони святкують. Як можна нам святкувати? Ми – не перемогли. Як можна нам не відзначати, адже все це відбувалося, і відбулося з нами? Найгероїчнішу добу нашої нової історії ми згадуємо 9 травня. Весь тягар Другої Світової лежить на Україні. Найпотужніші армії світу двічі проходили тут. Найкривавіші бої, найчисленніші втрати. Україна зазнала найтяжчих випробувань у період з 30-х по 50-ті.

Кремль, як завжди, скористався нашим героїчним минулим, назвавши цю дату дивною назвою - «День Победы».

Дивно, що в той час, як ми відзначаємо – вони святкують. Як можна нам святкувати? Ми – не перемогли. Як можна нам не відзначати, адже все це відбувалося, і відбулося з нами?

Різниця між нами і росіянами в тому, що Україна витримала на собі всі армії, удари всіх снарядів, випущених з гармат усіх народів.

Для нас це не траур, і не свято, але велика подія. Це Москва святкує – нюхаючи димок, що летів з України, вони полоскотали собі нерви, але не більше, й виграли війну чужими руками. Це немов гра у казино. Гравець нервує, але не ризикує собою, він може програти, але може витягти з кишені гроші і докупити ще фішок. Кремль, кидаючи в пожежу війни все нові й нові батальйони, сам відсиджувався в болотах Сибіру. А пожежа горіла саме тут.

Друга Світова пройшла Україною, і українці воювали з усіх боків. Партизанські загони Ковпака складалися з українців, і українцями ж керувалися. УПА воювала проти Гітлера і проти Кремля. До своїх лав залучали нас німці – батальйони «Роланд» і «Нахтігаль», не рахуючи вже колаборантської адміністрації й тисяч україно-німецьких поліцаїв.

Звинувачення в тому, що українці воювали за ворога – смішні! Ми були у складі всіх армій. Повстанці УПА полювали на червоних і коричневих, а в перервах перестрілювалися з Ковпаком. Партизани Ковпака ганялися за українськими поліцаями, грабуючи ночами українські села і стріляючи в повстанців УПА. Українські селяни збирали власні «яструбки», відстрілювали УПА, Ковпака, українських німців. То була класика української війни.


Ромейська кіннота Х ст. озброювалася булавами. Ними було розбито так багато голів наших предків – печенігів, варягів і полян – що булава назавжди залишилася для нас символом влади.

І для росіян (які забрали у нас так багато символів) також. Саме тому вони вирішили назвати свою нову балістичну ракету «Булава». Під неї збудовано кілька атомних підводних човнів. Але вони не становлять загрозу миру, позаяк ракета не літає. Себто, іноді її вдається запустити. Кожна п’ята спроба запуску об’являється успішною (це означає, що ракета одразу не падає на тих, хто запускає). Втім, це не важливо, адже булава лишається символом влади, навіть якщо вона сувенірна (більшість булав у наших музеях для бою не придатні).

Незабаром в Кремлі поряд з Царь-пушкой і Царь-колоколом поставлять Царь-стратегічну ракету. Нею будуть пишатися російські школярі молодших класів, її фотографуватимуть японські туристи – а це, зрештою, найголовніше. Навіщо їй літати, як нема на кого.

Медведєв не перший, хто помітив, що Росії потрібна інноваційна економіка. Трохи раніше це зрозумів Петро І. Попри весь хохлосрач він був талановитою людиною (серед гомосексуалістів, чомусь багато талантів). Він зрозумів, що подвиг Олександра Невського, який розігнав німецьку географічну експедицію на Чудському озері, щоб на 500 років захистити Росію від передових технологій, має бути вшанований, але без німців далі неможливо розвивати російську самобутність.

Німці – інженери, адміністратори, професори, зрештою члени правлячого дому, забезпечували російський інноваційний розвиток до 1914 р. Навіть укладання російського історичного міфу та російської історіософії взагалі, було доручене історикам-німцям. Саме тому у росіян усі луї – людовики, а анрі – генріхи.


 

Є монгольська народна мудрість: немає нічого страшнішого за недобитого ворога.

Янукович успадкував не тільки ординські смаки, але й мудрість. На відміну від помаранчевих, які успадкували лише смаки.

Часом нам здається, що це ми самі обираємо для себе напрямок руху. Проте, рельєф нашого шляху – вже напевне сформувала сліпа доля. І влада йшла – йшла і дійшла до сходинок долу. І відтепер кожен її крок – це крок донизу. І чим рішучіший крок – тим нижче.

Звісно, можна змінити напрямок на протилежний, але це означатиме йти проти себе.

Тепер вони її побили. Цього не могло не статися за існуючої пенітенціарної системи і її твердого наміру не підкорятися.

Коли її судили, всі країни, яким є до нас справа, не схвалювали цього. Коли її ув’язнили, всі обурилися. Коли її засудили до семи років, всі вирішили не мати з нами справ. Коли її не амністували і не випустили по апеляції, всі згодились з тим, що потроху треба запускати механізм тиску.

Її катують, і всі визначили Януковича, як брата Хусейна чи Каддафі. Йому вже не відмитися. Жорна Господні мелють повільно, але вірно.

Міжнародні стосунки часом нагадують між-людські. Я можу обурюватися, але не реагувати на те, що якась незнайома мені людина з іншого під’їзду знущається над своєю кішкою. Саме тому французький іноземний легіон ще не переодягнений у традиційні вишиті сорочки білоруських колгоспників, і не штурмує урядові будівлі Мінську.


 

«Хош пой, хош нє пой – в тєбє голос нє такой». Це про Януковича і його «донецьких». Вони люблять футбол і гадали піднятися на загальній любові до футболу. Після специфічно-донецького суддівства матчу Динамо-Шахтар, на них сичать усі вболівальники, окрім донецьких.

Вони краще вміють красти на будівництві, аніж на рефінансуванні банків (на чому годувалися «помаранчеві») й пишалися тим, що, на відміну від «помаранчевих», «донецькі» будують. Проте, саме будівництва на Андріївському узвозі їм і не пробачать.

Не пробачать не три зруйновані халупи, не пробачать «голос нє такой».

У футболі махлювали і до «донецьких». До них багато знущалися з Київського історичного центру. Але саме їм ми не готові пробачити те, що завжди пробачали собі.

Архітектурний ідеал «донецьких» нічим не відрізняється від смаків «дніпропетровських» - щось середнє між провінційним райкомом та комерційним ларьком. Чого ми хочемо від носіїв Єнакіївської естетичної школи? Погляньте, як пихаті кияни потворно пофарбували Володимирський собор. Як огидно ректорат Університету познущався з бібліотечного корпусу, якими отруйними кольорами по-мексиканські квітне будинок Мороза. Як зіпсоване місто нав‘язливою рекламою.


Нагадування патріоту


Нагадування патріоту. Ватні заходи в Україні

Насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевыча

Дмитро Корчинський. Поезії

Катехізис БРАТСТВА

Історія України ХХ ст.

Останні коментарі

Батальон Шахтарськ. Бій в Мар'їнці

Вступай до добровольчих загонів на захист України!

Атака на "Русское Радио"

В пошуках невідомого: об'єкт "Чорнобиль-2"

Хмара тегів