Трьох Святителів

Нині святкуємо пам'ять трьох великих і дуже визначних ієрархів, учителів, проповідників і Отців Східної Церкви: святого Василія Великого, святого Григорія Богослова та святого Іоанна Золотоустого. Ці три святителі — є велетнями віри, духа та святости. Вони передали нам чисту віру Нікейського Собору, вони пояснили нам догмати про Святу Трійцю, Христове Божественність та Пресвяту Євхаристію. За це Церква називає їх у своїх богослужбах рівноапостольними, органами Святого Духа, стовпами Церкви та вчителями Вселенної.

Усі троє жили в IV столітті – золотому віці християнського богослов’я. Святий Василій та святий Григорій – це сини славної Кападокії (Мала Азія), близькі друзі і майже однолітки. Святий Іоанн Золотоустий — антіохієць і молодший від них на 20 років. Усіх їх єднала апостольська ревність за святу віру і спасення душ.

Святий Василій Великий (329-379)

Його батьки й діди — визначні патриції, заслужені і впливові роди та безстрашні визнавці святої віри. Його небуденні здібності, надзвичайно швидкий розум, велике бажання знань, а також фінансова спроможність, відкрили дорогу до найвищих і найкращих тодішніх шкіл і професорів.

Святий Василій за своєю природою – аскет і богослов. Будучи архієпископом Кесарії у Кападокії, він зарекомендував себе як справжній оборонець святої віри, добрий організатор, знаменитий бесідник, визначний письменник, реформатор богослуження і святої Літургії, ревний опікун сиріт та вбогих, законодавець монашого життя в монастирях. За його заслуги свята Церква дала йому титул Великого, його пам'ять наша Церква вшановує в день його смерти, 14 січня.

Святий Григорій Богослов (к. 326-390)

Його батько, також на ім'я Григорій, був єпископом у Назіянзі в Кападокії. Ще до його народження побожна мати Нонна склала обітницю віддати сина на службу Богові. Відтак, вручаючи Святе Письмо юнакові, вона сказала: "Як обіцяла, приношу тебе Богові, тож сповни моє бажання. Ти народився внаслідок моїх молитов. І про це тепер молюся, щоб ти був досконалий. Вручаю тобі, мій сину, цей дорогоцінний скарб, орудуй ним через ціле твоє життя а в майбутньому одержиш ще більші блага".

Як святий Василій, так і святий Григорій одержав всебічну освіту у високих школах. Дорогою на студії до Атен його корабель захопила на морі велика буря. Він тоді ще не був охрещений, і, боячися, що загине без святого хреста, склав обіт: коли щасливо врятується, то посвятить себе службі Богові. В Атенах він зустрів святого Василія й вони стали вірними друзями на ціле життя. Про їхнє життя в Атенах він коротко каже: "Ми знали тільки дві дороги: одну до храму на молитву, а другу – до школи по науку".

Батько Григорія висвятив сина на священика, а святий Василій відтак призначив його на єпископа Сазими. Святий Григорій кілька літ був архієпископом Царгорода. Він відзначився як глибокий проповідник. Його проповіді — мистецькі перлини й великі твори бесідництва. Святий Григорій великий звеличник святої Тройці. Догмат про Святу Трійцю він кладе в основу християнської віри. За свої богословські науки отримав назву Богослова. Візантійці звали його християнським Демосфеном.

Святий Григорій за природою тихий, ніжний, чутливий і співчутливий. Завжди мріяв про життя молитви і контемпляції на самоті. Залишив по собі проповіді, поезії і листи. Написав прекрасне Надмогильне Слово на честь свого друга, святого Василія Великого та на честь свого батька Григорія. Пам'ять його смерти вшановуємо 7 лютого.

Святий Іоанн Золотоустий (347-407)

Родом із міста Антіохії. Там народився і довгі літа вів активну діяльність як ревний священик і невтомний проповідник. Проповідь була нерозлучною частиною його життя і душі. "Не можу одного дня проминути, - каже він своїм слухачам, - аби вас не накормити зі скарбів Святого Письма". Мав слабке здоров'я, але коли виходив на проповідь, то відновлював свої сили. Він сам про це говорить: "Проповідування робить мене здоровим. Як тільки відчиню свої уста, то зникає всяке умучення".

Своїми проповідями він захоплював великі маси. У проповідях і гоміліях дає гарне пояснення великої частини Святого Письма Старого й Нового Заповіту. За свої палкі й блискучі проповіді він отримав назву Золотоустого. Святий Іоанн, як священик і як єпископ, цілком відданий своїй Церкві і своїм вірним. Він великий приятель і опікун убогих, удів і сиріт, його світлі таланти винесли його на архієпископський престол столичного міста Константинополя.

Святий Іоанн Золотоустий — це ревний і повний жертви пастир, незрівнянний бесідник, учитель віри й моралі. До нас дійшло понад 800 його проповідей, книга Про священство та багато листів. На наших землях ще в княжих часах нічиїх проповідей так не знали і не читали, як його. У домонгольську добу в нас було багато перекладів і вибраного з його проповідей під різними назвами, як "Златоуст", "Златоструй", "Ізмарагд", "Маргарит".

"Ізборник" князя Святослава 1033 року містить у собі вибране з творів Іоанна Золотоустого, Василія Великого, Григорія Богослова, Атанасія Великого, Григорія Ниського та инших. Його пам'ять відзначаємо два рази в році: день його смерти — 26 листопада і перенесення його мощів – 9 лютого.

Поштовхом до встановлення цього свята була велика суперечка у другій половині XI ст. про те, хто з тих трьох є більш цінний для Церкви. Одні вище ставили святого Василія Великого, другі – святого Григорія Богослова, а ще инші святого Іоанна Золотоустого. Прихильники святого Василія звались василіяни, святого Григорія — григоріяни, а святого Іоанна – іоаніти. Цей спір розв'язали самі Святителі. Вони спочатку кожен зокрема, а потім усі троє з'явилися Іоаннові — єпископу міста Евхаїти, який відзначався мудрістю, знанням, чеснотами, і сказали: "Ми, як бачиш, одне в Бога й нічого нема в нас противного чи спірного, а кожний з нас у своєму часі окремо натхнений Божим Духом навчав, що було потрібно для спасення людей. Тож нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два инші. Встань, отже, і накажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерти нашим намаганням є всі сторони світу зводити до миру і єдности. Установи, отже, святкування нашої пам'яти в одному дні так, як ми одне в Бога, а ми будемо помагати до спасення тим, що святкуватимуть нашу пам'ять".

Єпископ Іоанн зробив, як йому доручили Святителі. А через те, що свята Церква вже святкувала в січні (за старим стилем) пам'ять кожного з них зокрема, то він 1076 року призначив їхній спільний празник на 12 лютого (30 січня за старим стилем). Крім того, він на їхню честь склав проповідь, уклав тропарі, канони і стихири.