Неділя блудного сина

Кожен, хто через гріх залишає Бога й шукає щастя поза Ним, рано чи пізно буде змушений сказати собі разом із блудним сином: "Встану, піду до батька мого" (Лк. 15, 18), - та промовляти разом із блаженним Августином, що довгі роки був блудним сином: "Неспокійне наше серце, Боже, доки не спочине в Тобі".

"Глянь, Христе, на печаль мого серця, глянь на моє

навернення, глянь на сльози, Спасе, і не відкинь мене!"

(Дев'ята пісня канону утрені неділі Блудного Сина)

Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, вказала на перший крок про навернення до Бога у притчі про митаря й фарисея – це покора. А цієї неділі вона, наводячи притчу про блудного сина, вчить, як виглядає повернення до Бога на практиці.

Знавці Святого Писання називають притчу про блудного сина перлиною серед усіх притч. Вона має глибокий моральний зміст, а її драматична історія вічно повторюється у серцях мільйонів у цілому світі. Блудний син — це символ кожної грішної душі. За допомогою цієї притчі переконуємося, що ніщо земне не може заспокоїти наше бажання щастя. Бо щастя і спокій тільки там, де Господь.

 

Притча про блудного сина – одна з найбільш відомих притч Ісуса Христа. Записана у Євангелії від Луки. Сюжет цієї приповісті, на думку багатьох вчених та богословів, у символічній формі ілюструє взаємовідносини між людиною та Богом. Син спочатку відходить, а потім повертається до батька, ніби людина повертається до свого небесного Отця Бога.

І Він оповів:

«У чоловіка одного було два сини. І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно.

А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати. І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свині. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому.

Тоді він спам'ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного зі своїх наймитів...

І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм... А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся! І почали веселитись вони.

А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці. І покликав одного зо слуг, та й спитав: Що це таке? А той каже йому: То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бож здоровим його він прийняв.

І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я... Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване...

І сказав він йому: Ти завжди зо мною, дитино, і все моє – то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!»

Притча про блудного сина має для нас глибоко символічне значення. Осмислюючи її, ми спонтанно відчуваємо, що блудний син — це будь-хто з нас, кожна людина, яка через свої гріхи полишає Господа Бога. Тому ця притча для кожного така близька, бо є наче частиною інтимної історії нашого життя. Вона — це вічний символ нашої невірности Господеві, але й символ безграничного Божого милосердя.

Нині світ роїться від блудних синів і доньок. Кожна людина є або тим старшим сином, що завжди вірний своєму батькові, або молодшим, який через тяжкий і дуже болісний досвід життя переконується, що поза батьківським домом ніде нема щастя.

Притча про блудного сина вчить нас, що Господь прощає й приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається у своїх гріхах. Історія людського роду – це історія Божого милосердя. "Милосердя Господнє, - каже псалмоспівець, - від віку й до віку, над тими, що бояться Його" (Пс. 103, 17).

Уся богослужба цієї неділі поетично, на прикладі блудного сина, змальовує тугу грішної душі за Богом, її потребу, і плач над падінням, жаль і каяття, і любов та милосердя небесного Отця.

На великій вечірні Неділі Блудного Сина у першій стихирі співаємо:

"Удався я в країну безгрішну і життєдайну, посіяв гріх, серпом пожав колосся лінощів, і жменями пов'язав я діл моїх снопи, що їх не постелив на тоці покаяння, але молю Тебе, предвічного Ділателя, нашого Бога: вітром Твого милосердя розвій полову моїх діл, і дай моїй душі пшеницю прощення, замкнувши мене в Твою небесну житницю, і спаси мене".

"Поспішись розпростерти для мене батьківські обійми, бо блудно змарнував я моє життя, та через превелике багатство Твого милосердя, Спасе, не погорди моїм зубожілим серцем, бо до Тебе, Господи, у розкаянні кличу: "Згрішив я, Отче, перед небом і Тобою".