Як поїхати в Ірак

Якщо ви не любите США і мрієте подивитися на джихад власними очима, поїхати до Іраку цілком реально.

Потрібно мати досвід подорожей і перебування за кордоном, “чайникам” не рипатися. Зробити щеплення від гепатиту (комбіноване, проти штамів А й В), хоч би перші два уколи за схемою. Обов’язково перевіритися у стоматолога й поставити, якщо потрібно, всі пломби. Якщо ви не любите США і мрієте подивитися на джихад власними очима, поїхати до Іраку цілком реально.

Підготовка

Потрібно мати досвід подорожей і перебування за кордоном, “чайникам” не рипатися. Зробити щеплення від гепатиту (комбіноване, проти штамів А й В), хоч би перші два уколи за схемою. Обов’язково перевіритися у стоматолога й поставити, якщо потрібно, всі пломби.

Докладно проконсультуйтеся в обізнаних людей і в туристичних бюро щодо митних і закордонних формальностей: що являють собою візи прості, транзитні, багаторазові. Особливу увагу приділити Туреччині, Сирії і Йорданії. Консульство України в Багдаді і його адреса (Bahdad, Al-Mansour Dist. 609, St.1, H.20, tel. 5439849, 5426677), що воно може й чого не може зробити для вас у випадку проблем.

700 доларів - це мінімум, краще взяти більше. Візьміть трохи найдрібніших купюр на випадок, якщо доведеться платити ще до обміну валюти. Аби не обікрали, зробіть із тканини натільний пояс для паспорта й грошей, в якому можна було б навіть спати. Візьміть медикаменти, зокрема від проносу. Відсутні речі, одяг і взуття можна придбати на місці.

Дістаньте добрі армійські карти Туреччини й Іраку. Карти можна придбати в будь-якій туристичній крамниці одразу по приїзді в країну. Карту Іраку придбати складніше, фактично тільки в Багдаді можна знайти карту, розраховану на іноземців, з назвами, написаними латинським, а не арабським шрифтом. Та в Інтернеті є все (http://www.lib.berkeley.edu/EART/topo.html).

Почитайте серйозні інформаційні матеріали про Ірак - зона Барзані, зона Талабані, суніти, шиїти, курди, де стоять американці, де британці, де поляки, простежте це по карті. Трохи історії - життя Магомета, боротьба за владу по його смерті, його зять Алі, Фатима, мученицька смерть їхнього сина Хусейна, основи ісламу, мусульманські свята Рамадан і Байрам. Хрестоносці й Саладдін, Османська імперія та її розчленування, окупація британцями Кувейту, останні десятиліття, перевороти, партія БААС, Компартія, її заборона та репресії проти неї. Знайте, хто є хто серед нинішніх лідерів шиїтського духівництва, - в Інтернеті є багато інформації. З найцікавіших сторінок зробіть копії, аби завчити їх.

Придбайте розмовник арабської мови, його треба день і ніч безупинно вивчати, як у період підготовки перед від’їздом, так і на місці. За кілька тижнів цілком реально вивчити якісь основи, необхідні для побутового спілкування. Не розраховуйте занадто на своє знання англійської, окрім персоналу дорогих готелів й окремих представників інтелігенції, її мало хто розуміє навіть у столиці. Поговоріть з курдами або арабами, можливо ви знайдете через них якісь контакти в Іракові. Якщо у вас у місті є мечеть, перед від’їздом можете поговорити з муллою.

Зв’язок можна підтримувати через Інтернет-кав’ярні, набираючи текст латинськими літерами. Для шифрованого зв’язку візьміть із собою ноутбук зі встановленою там програмою шифрування PGP - шифруйте й розшифровуйте файли, передані через Інтернет. Заздалегідь зробіть не менше шести копій першої сторінки свого закордонного паспорта, вони знадобляться для перетину кордону та для інших справ. Про всяк випадок слід мати в Інтернеті сканований файл цієї ж сторінки паспорта.

Міжнародний телефонний зв’язок в Іракові вже відновлений, можна телефонувати без проблем через роумінг UMC або через супутниковий Turaya.

Корисно мати якесь журналістське посвідчення, аби у випадку затримання в гарячій точці (це невеликі міста й іноземець там занадто помітний) можна було б правдоподібно пояснити свою присутність поліції або американцям. Можна взяти й листа від якої-небудь організації, що займається правами людини - це також допоможе вам розсіяти підозру поліції з приводу дивних контактів, яких ви шукаєте.

Якщо ви є членом якої-небудь радикальної опозиційної організації, доцільно взяти свій членський квиток і рекомендаційний лист російською мовою для іракського Опору. Якщо в ньому справді буде потреба, то й перекладач з російської знайдеться. Візьміть контактні телефони в Україні або СНД.

Попіклуйтеся про фізичну підготовку, аби перебувати у належній формі. Влітку тут нестерпна спека, тому я б не радив їхати в Ірак раніше початку вересня, на той час температура впаде до 40-45 С, це вже терпимо. Взимку прохолодно, ідуть дощі. Туалетного паперу немає, вчіться підмиватися “по-східному”, беріть запас води і вогкі серветки.

Пам’ятайте, що успіх вашої місії залежить від того, наскільки ретельно, вдумливо й скрупульозно було проведене керування цією інструкцією. Інакше на місці ви матимете безліч неприємностей.

Як їхати?

Треба дістатися до Туреччини, хоча я знаю людей, які в’їжджали до Іраку через Сирію та Йорданію. Турецька віза-марка ставиться без жодних проблем по прибуттю на кораблі в цю країну. Для наших громадян віза нещодавно стала двомісячною й багаторазовою. Те саме стосується і йорданських віз (мультивіза - 20 $ на два місяці).

Теплоходи, вантажопасажирські кораблі й пороми на Туреччину відходять із Сочі, Новоросійську, Криму й Одеси, дешевий квиток коштує 45-70 доларів, якщо його купувати на місці без посередників. У деяких великих російських містах через туристичні бюро можна довідатися розклад і навіть придбати цей квиток заздалегідь, але з націнкою. Потім треба дістатися, перетинаючи всю країну, до прикордонного турецького містечка Сілопі (Silopi), розташованого між турецьким містом Джізре (Cizre) й іракським кордоном. Від Сілопі до Іраку лише 15 кілометрів.

Зі стамбульського автовокзалу до Сілопі о 13:00 йде прямий автобус компанії “Habur tur”, а за пару годин – компанії “Mardin Seyahat”, квиток коштує близько 35 доларів за курсом (можна трохи поторгуватися в офісах компаній і одержати знижку), їхати біля доби. Візьміть у дорогу поїсти, їдальні на трасі надзвичайно дорогі.

Через Трабзон (Trabzon), що зв’язаний цілорічним поромом із Сочі, значно ближче, але прямі автобуси до Сілопі відсутні і треба робити пересадку в Диярбакирі (Diyarbakir) або, що ближче й краще, Мардині (Mardin). Ви одразу купуєте автобусний квиток до кінцевого пункту (теж поторгуйтеся), а по приїзді на автовокзал міста, де буде пересадка, шофер одразу відведе вас до офісу іншої компанії, на автобусі якої ви через якийсь час і продовжите шлях. Обидві компанії самі якось роблять між собою взаєморозрахунки.

На кінцевій зупинці у Сілопі вас зустріне безліч таксистів, які, розштовхуючи один одного ліктями, негайно запропонують свої послуги. Реальна ціна, щоб перетнути кордон, 15 доларів за курсом за таксі, однак з іноземця можуть вимагати вдвічі більше. Треба жорстко торгуватися і спробувати знайти попутників - кожен платить свою частку. Окремі таксисти спілкуються англійською.

Перетин кордону

Турецький таксист спочатку довезе вас до прикордонної зони. По тому, як ви закінчите всі формальності щодо виїзду з турецького боку, він перевезе вас через кордон (міст через ріку). Там він знову зачекає, доки ви виконаєте формальності з іракського боку і, нарешті, висадить вас на прикордонній іракській території, на стоянці іракських таксистів. Кордон відкритий, іракська віза потрібна, але показавши посвідчення преси і якесь направлення, навіть іншомовне, скажімо до українського посольства, можна легко задурити голову прикордонникам. Місцеве населення вільно пересувається, іноді проїжджають навіть окремі західні туристи-авантюристи й транзитники. Їдуть вантажівки й автоцистерни.

На кордоні найбільшу кількість питань до вас, як це не дивно, можуть задавати з турецького боку, тамтешні прикордонники добре спілкуються англійською. З іракського боку контроль провадять прикордонники від курдської адміністрації, тому що це курдська зона під контролем Барзані.

І тим, й іншим прикордонникам треба казати, що до Іраку ви їдете працювати, скажімо, на нафтопромисли або нафтопереробку. Будьте заздалегідь готові до цього питання. Якщо у вас є технічна освіта й диплом інженера або техніка, візьміть із собою нотаріально завірену копію диплому й англійський переклад, також завірений. Ще в Україні, на добрій карті економічної географії уважно ознайомтеся, де саме й у яких містах знаходяться підприємства й бурові вишки Іраку, аби не скласти на прикордонників враження брехуна чи ідіота. Скажете, що в Іраку зараз працюють ваші друзі, що вони вам подзвонили й сказали: “Приїжджай, є робота!” Майте на увазі, у цій країні на таких об’єктах “дикунами” працювало і частково працює зараз чимало румунів і громадян колишньої Югославії.

Пам’ятайте, що у випадку ускладнення прикордонного режиму з Туреччиною можливий шлях і через Сирію (марку-візу на кордоні з Туреччиною сірійські прикордонники ставлять іноземцям тільки на головних трасах, наведіть довідки щодо цього заздалегідь!) і навіть Йорданію. Саме через останню особливо люблять в’їжджати до Іраку громадяни західних держав.

Пересування і проживання

Після того, як турецьке таксі висадить вас на прикордонній іракській зоні, треба пересісти на місцеве іракське таксі (дешево) і дістатися до розташованого поруч прикордонного іракського містечка Zakhu (інколи на картах Zakho). Там можна переночувати. А можна прямо на кордоні взяти таксі до Мосулу (це вже місто в американській зоні окупації), заплативши валютою (12-15 доларів, торгуйтеся). Нехай привезуть у самий центр Мосулу, до базару, там є дешеві готелі і багато цікавого.

Кордон між курдською автономією й основною частиною Іраку досить умовний, транспорт не зупиняють, паспорт і вантаж не перевіряють.

Обмін валюти в Іраку відбувається на вулиці на лотках у мінял, або в обмінних пунктах. На території курдської автономії її можна поміняти на місцеву курдську валюту, хоч вона може знадобитися тільки дуже обмежено. В американській зоні окупації використовують іракські динари (один долар - близько 2000 динарів).

Для психологічної й мовної “акліматизації” рекомендую певний час, можливо навіть кілька тижнів, пожити на відносно спокійній півночі Іраку, у так званій “курдській автономії” і Мосулі, перш ніж їхати далі на південь в “гарячі точки”.

В Іраку їздять таксі, мікроавтобуси й автобуси. І транспорт, і готелі, і харчування в Іраку дуже дешеві, значно дешевші ніж у Туреччині. На Сході іноземцям слід активно торгуватися, у тому числі й за готелі. Уникайте гарних готелів з видом на ріку Тигр зі спеціально призначеними цінами для іноземців (30-50 доларів за ніч), шукайте маленькі приватні готелі в центрі міста, іноді неподалік базару - обшарпані, не на видному місці, часто брудні зовні, а іноді й усередині. Вимагайте, щоб з вас брали оплату не вище, або не набагато вище ніж з місцевих жителів, особливо якщо ви оселяєтеся на кілька днів. В іншому випадку пошукайте поруч інший аналогічний заклад. При тривалому проживанні торгуйтеся про знижку. Нормальна ціна номеру іракського готелю складає від одного до п’яти (тризірковий готель у Багдаді для місцевих комерсантів) доларів за день. Якщо селитеся надовго, пошукайте можливість піти з готелю й жити у місцевих жителів вдома з харчуванням. Дешевше, зручніше, корисніше.

Задавайте побільше питань місцевому населенню, вам допомагатимуть порадами.

Застереження

Якщо не торкатися специфічних небезпек, пов’язаних з вашими контактами з Опором, не варто перебільшувати ризик свого перебування й пересування в Іраку. Якщо ви не громадянин США, не працюєте на окупантів, не пересуваєтеся в зухвало дорогих джипах, не проживаєте в шикарних готелях під охороною американських військ, не одягаєтеся підкреслено вульгарно й не поводитеся з демонстративною зневагою до місцевих порядків і традицій, ставлення до вас з боку місцевого населення буде досить дружелюбним і ризику бути застреленим або викраденим, як заручник, практично немає. Ніхто не стане нападати на вас тільки через те, що ви іноземець. Партизани мають добре поставлену розвідку. Вони знають, проти кого потрібно вживати подібні акції, а проти кого ні.

При першому знайомстві з місцевими жителями завжди згадуйте Росію, звідки ви приїхали (не Україну - наших там не люблять через участь у коаліції) і, якщо вважатимете за потрібне, свої антиамериканські переконання. Це захистить вас від багатьох потенційних неприємностей. Разом з тим, розумні запобіжні заходи не зашкодять, місцеві жителі вам порадять, що потрібно, а чого не слід робити в Іраку. Однак на вас чигатимуть інші, більш реальні загрози.

Найреальніша смертельна небезпека в Іраку - це потрапити під колеса автомобіля. Транспортний парк в Іраку величезний, бензин дешевий, машини хоч і у поганому стані, але всі на ходу. Напруженість руху у великих містах величезна, дорожня поліція практично відсутня, правил дорожнього руху і швидкості ніхто не дотримується. Багдад – це взагалі справжнє пекло! Будьте надзвичайно уважними й винятково обережними при переході вулиці, ніколи не кваптеся.

З якою б сумою грошей ви не приїхали, якщо будете “лохами” і станете платити всім, особливо в готелях, скільки з вас спочатку запросять, то за кілька днів ви залишитеся без штанів.

Вам доведеться зіштовхуватися з великою кількістю нахабних посередників, гідів, перекладачів, “кидал” і таксистів, які запропонують свої послуги щодо вирішення різноманітних проблем, у тому числі при контактах з місцевою владою й навіть у посередництві при передачі їм хабарів. Звичайно все це “липа”. Дуже хитрі й нав’язливі, але тільки зрідка бувають корисні. Вам вирішувати, якою мірою й на яких умовах приймати їхні послуги.

У перші тижні американської окупації в Багдаді бандити серед дня грабували людей прямо на вулицях. Зараз вони вже не працюють так зухвало, але на базарах, особливо в столиці, на повний хід “працюють” кишенькові злодії. Бережіться! Кажуть, не завжди можна довіряти навіть персоналу деяких готелів і замкам у кімнатах, де ви живете. У випадку сумнівів, носіть гроші й паспорт у натільному поясі або шукайте інші варіанти.

Ні Western UNI0N, ні система дорожніх чеків в Іракові ще не функціонують і якщо вас пограбують, ви потрапите у надзвичайно складну ситуацію. У цьому випадку можете спробувати звернутися в Багдаді до Посольства України або іншої республіки СНД. Є ймовірність, що вони зможуть якось посприяти в переказі грошей або навіть в евакуації на Батьківщину. Не виключено, що у випадку виникнення найважчих обставин, вам, як іноземцеві, можуть у чомусь допомогти і представництва європейських країн, іноземні кореспонденти або навіть американці.

Майте на увазі, що в Іраку у вас з великою ймовірністю можуть початися шлунково-кишкові захворювання, особливо у спеку. По можливості не вживайте водопровідну воду без кип’ятіння, хоча вона й хлорується, мийте фрукти, руки й дотримуйте санітарії. На випадок, якщо у вас почнеться пронос, майте завжди при собі шлункові піґулки.

При зубному болю, серйозному захворюванні або пораненні можна звернутися до лікаря або в лікарню, медична служба в Іраку функціонує, принаймні, у великих містах. Однак врахуйте, що лікарі, особливо в провінції, як правило не володіють іншою мовою, окрім арабської.

Перші контакти

Перший час повний відрив від звичного “європейського” оточення буде викликати у вас “психологічний шок від зіткнення зі східною культурою”. Це досить серйозно. Ви повинні знати, що в Іраку, як і взагалі на Сході, ваша поява як іноземця одразу стане відомою цікавим жителям вашого кварталу, хоча все-таки треба намагатись не здаватися занадто примітним. Одягайтеся й поводьтеся так, як і місцеві жителі й ви зможете загубитися в юрбі, навіть якщо ви блондин - етнографічні типи іракців різняться дуже сильно.

З вами будуть весь час безцеремонно знайомитися, запрошувати в гості пити чай, запитувати про дружину й дітей, будуть придивлятися до вас й оцінювати вас. Заздалегідь добре продумайте свою легенду, щоб цікавим обивателям можна було правдоподібно пояснити, навіщо ви приїхали до Іраку.

На першому етапі перебування вам може бути зручно для швидкого ознайомлення з оточенням, за невеликі гроші (біля 5 доларів на день) на кілька днів найняти місцевого гіда, що добре розуміє англійську. Нехай поводить містом, покаже туристські й політичні визначні пам’ятки, познайомить із життям і традиціями населення. На стінах наклеєні різні портрети і фотографії, нехай він розповість, хто є хто. Нехай перекладе написи, написані фарбою на стінах, - часто це дуже пізнавально.

Познайомтеся з імамами сусідньої мечеті, іноземними журналістами, нехай інформовані люди тримають вас у курсі місцевих новин. Шукайте російськомовних, безліч іракських студентів свого часу вчилися в СРСР. Тримаєтеся ближче до університетів і університетських викладачів.

Завзято і постійно вивчайте арабську мову, як у спілкуванні, так і за розмовником. Для адаптації в місцеве життя можна спробувати трохи попрацювати (на місцевих підприємців, але не на американців або їхню адміністрацію!), навіть якщо платити будуть зовсім мало.

Щоб постійно бути в курсі місцевих новин, в Інтернет-кав’ярнях регулярно читайте сайт www.aljazeera.ru - це переклади російською новин популярного арабського телеканалу “Аль-Джазіра” й арабської преси, він добре висвітлює новини в Іраку. Проблем з російськими кодуваннями шрифтів в іракських Інтернет-кав’ярнях не виникає.

Американська армія з пропагандистською метою видає англійською й арабською мовами свою щотижневу газету, вона розповсюджується безкоштовно. Якщо ви добре володієте англійською, то досить пізнавально її переглядати.

Контакти з іракським Опором

Самостійно вийти на іракський Опір цілком реально, хоча це вдається не одразу, не раптово і з певними труднощами. Перш ніж почати шукати контактів з іракським Опором, ви повинні звикнути до місцевого способу життя, традицій і хоч би трохи розуміти арабську мову. Період адаптації має тривати принаймні кілька тижнів, не варто поспішати.

Якщо приїдете групою, то розосередьтеся по різних містах і особливо по “гарячих точках”. Наприклад, хтось може жити в Тикріті, хтось в Ель-Фалуджі, хтось у Багдаді. Це прискорить завдання. Зв’язок між групою через Інтернет і, можливо, через телефон. Потім група може знову зустрітися на день, щоб поділитися інформацією, і знову роз’їхатися. Уникайте постійних побутових контактів зі “своїми”, практика показує, що вони тільки заважають. Спілкуйтеся лише з “місцевими”, асимілюйтеся, намагайтеся порозумітися арабською мовою й жестами. Спочатку буде дуже важко.

Тим іракцям, яким ви довіряєте, можете обережно повідомити, чого саме ви шукаєте насправді в Іраку й навіщо сюди приїхали. Почне працювати “східний телеграф”, про вас у певних колах підуть чутки й ті, кого ви шукайте, рано чи пізно самі повинні вийти на вас. Не поспішаєте, вживайтеся в середовище, не будьте метушливими й квапливими. На Сході рішення приймаються не одразу, певний час пов’язані з Опором іракці будуть до вас придивлятися. Але ніяких гарантій тут бути не може, все залежить тільки від вас. Врахуйте, що для іноземця в лавах іракського Опору може знайтися набагато більш тонка й важлива роль, ніж лежати в засідці з автоматом.

Можливо, що в найбільш гарячих точках країни, які все більше й більше виходять з-під американського контролю, можна буде діяти ще більш явно й відкрито. Крім того, ситуація в країні змінюється щомісяця.

Якщо ситуація не певна, не кваптеся, розслабтесь і прислухайтеся до свого внутрішнього звірячого чуття на небезпеку. Це почуття вдосконалюється з практикою. Будьте уважні й обережні.

Орієнтування у ситуації в Іраку

Після окупації виник “стихійний плюралізм”, одразу легалізувалося безліч партій, хто є хто відомо тільки Аллахові. Вийшла з підпілля колись дуже впливова Компартія Іраку. Багато колишніх політемігрантів всіх мастей повернулося в країну. Американці поки ще по-справжньому гайки не закрутили, хоча вже почали закривати неугодні їм газети. Військовополонені й політичні ув’язнені утримуються в концтаборах і в’язницях, їхнє число змінюється, але за останніми офіційними американськими даними, їх близько п’яти тисяч. Тривають нічні облави на основі доносів, що надійшли. При допитах до арештованих можуть застосовуватися катування. У деяких гарячих точках введена комендантська година.

Велика кількість колишніх членів іракських Служб безпеки, особливо Мухабарат, залишилися без роботи, вони в основному перебувають у так званому “сунітському трикутнику”. Мухабарат був однією з чотирьох галузей Служб безпеки Саддама, він був краще за інших організованим і спеціалізувався на роботі з закордонними країнами. Деякі його колишні агенти діють як посередники для борців Опору і займаються закупівлею всіх видів зброї через посередників чорного ринку.

Іракський Опір функціонує як безліч окремих осередків, до складу яких входять колишні військовослужбовці іракської армії. Кожен з них відповідальний перед більш високими посадовими особами, їхні члени мають гарний вишкіл. Усі підпорядковані центральному командуванню, свого роду підпільному генеральному штабові. Більша частина цієї невидимої армії складається принаймні із чотирьох різних груп, які автономні у військовому, а також у фінансовому відношенні.

1. Іракські Муджахеддини.
Вони не були раніше членами партії БААС. Окрім того, там є учасники джихаду з бойовим досвідом в Афганістані й Чечні, громадяни інших мусульманських країн. Фактично кожен моджахед пройшов підготовку для ведення партизанської війни.

2. Аль-Ансар (Партизани).
Вони відомі “залишки партії БААС”, про яких так любить говорити Пентагон. Всі їхні лідери були у свій час особисто відібрані Саддамом. Вони присутні на всій території країни. Західні спецслужби стверджують, що в них немає ні рукописних повідомлень, ні радіо, ні супутникових телефонів і осередки пов’язані між собою тільки через усні повідомлення.

3. Аль-Міхаджирун (Емігранти).
Туди входять кілька членів іракської еліти, крім того, там присутні посадові особи партії БААС, особливо військові стратеги. Вони стануть міцним ядром нового іракського керівництва в тому випадку, якщо американці підуть.

4. Шиїтські збройні формування (армія Махді).
Вони були створені одразу після окупації Іраку, як місцева міліція, з мовчазної згоди, якщо не підтримці з боку американців, які розраховували використати їх проти прихильників Саддама. Однак шиїти повстали проти окупації. Ці формування відрізняє низький рівень вишколу і, як наслідок, вони несуть більші втрати в боротьбі з американцями.

Іззат Ібрагім (Izzat Ibrahim), що був головнокомандувачем іракських Збройних сил і лідер Муждахеддинів, пішов у підпілля і вважається головнокомандувачем для більшої частини активного іракського Опору. Він був головним провідником ісламізації іракського суспільства за останні десять років і, безумовно, є ключовою фігурою, що зв’язує структури Саддама із впливовими ісламістами в арабському світі.

З кожним місяцем Опір стає все більш організованим як у військовому, так і в політичному сенсах. В останні місяці почалося утворення того, що західні кореспонденти називають “легальні вітрини Опору”, які представляють інтереси різних збройних організацій.

І, нарешті, треба зазначити, що на південь від Багдаду зараз розташована так звана “багатонаціональна дивізія”, що формально перебуває під польським керівництвом. Вона містить у собі понад півтори тисячі українських військовослужбовців і невеликі контингенти з Латвії, Литви і Казахстану. На відміну від американців, тут всі добровольці. Платня від вісімсот доларів на місяць (для солдатів) і вище. Ці “наші” співвітчизники-найманці також проводять арешти, зачищення, репресії. Донедавна цей шиїтський регіон вважався відносно спокійним, хоча останніми тижнями втрати розташованих тут окупаційних сил різко збільшилися.