Зробити стартовою Додати в обране Написати листа

Кнопка сайту:

Головна Аналiтика Death to the world: розмова ченця з панком

Death to the world: розмова ченця з панком

Не вірю я, що може врятуватися той,

хто нічого не робить для порятунку ближнього.

Іван Златоуст

«Вони зненавиділи мене без причини» - говорить напис на звороті чорно-білого журналу. З обкладинки на вас дивиться старенький чернець, у його руках – череп, на задньому тлі – скелі. Заголовок, виведений корявим шрифтом, яким пишуть на стінах, говорить: «Смерть для Світу: останнє справжнє повстання». Ідеальний журнал для бунтівної молоді! Так вирішили ченці північноамериканського православного монастиря в ім'я святого Германа Аляскінського, і не помилилися: популярність їхнього видання в протестантській Америці перевершила всі очікування...

 

Панки: проти чого заколот?

У лісах північної Каліфорнії, у Платині, є монастир – його ще в 1967 році заснував відомий американський православний богослов і аскет, отець Серафім (Роуз), разом зі своїм другом, майбутнім ієромонахом Германом. В обителі, що перебуває зараз під омофором Сербської Православної Церкви, не так багато монахів. Серед них – Іван, що був колись простим американським... панком. Разом із отцем Дамаскіним (Кристенсеном), першим біографом о.Серафіма, вони задумали нечувану справу: достукатися до панк-культури, до якої колись сам Іван і належав.

Рух панків виник, власне, у США, Великобританії й Австралії всередині 1970-х. Ідеологія панків – нонконформізм аж до епатажу, свобода у вигляді хаосу, протест проти сучасного суспільства, що поневолює особистість. У панків власний сленг, стиль одягу – драні й протерті джинси, шкіряні куртки-«косухи», важкі чоботи, ланцюги від собачих повідців, а в 80-ті особливо популярними були шиповані нашийники на шиї та ірокези на голові. І одяг, і поведінка, і музика – усе спрямовано на радикальне протиставлення себе «правильному» світу. Політичні й релігійні погляди панків різняться, але нігілізм – ідеологія заперечення всього і вся – тут досить популярний. Вже саме слово «панк» спочатку було лайливим і в найм'якішій своїй формі означало «покидьок», «негідник». Нікому не потрібні хлопці й дівчата, які самі себе викинули з суспільства, - аудиторія, здавалося, для проповіді неможлива.

Монастир у лісах північної Каліфорнії

Перша чарка колом

Ілюзій з приводу чудесного і швидкого навернення такої «колючої» молоді ченці не мали: вони були свідками того, як підлітки в панківському середовищі заражаються всезапереченням і розпачем, як доходять до ненависті до себе й до всього, що їх оточує.

Почали з ідеї опублікувати статтю про отця Серафіма (Роуза) в популярному серед панків виданні Maximum Rock and Roll. Однак, погортавши журнал і надивившись шокуючих фотографій та звіти з тусовок і концертів, які в непідготовленої людини можуть викликати нудоту, отець Дамаскін вирішив обмежитися тільки рекламою Братства св. Германа. Відповідь редакції не змусила себе довго чекати: братії з обуренням повідомили, що Maximum Rock and Roll публікує тільки музичну рекламу або рекламу інших журналів. Ну що ж, вирішили ченці, буде вам журнал.

Культ смерті навпаки

Перший його номер «Death to the world» - «Смерть для Світу» пішов у тираж в грудні 1994 року. У панків культ смерті широко розповсюджений: черепа і кістки – звичайна атрибутика, присутня на татуюваннях, на майках, кільцях, банданах та інших аксесуарах. Панки зі смертю заграють, шокуючи навколишніх, а православні про смерть пам’ятають, і тема смерті стала «вхідною»: з обкладинки пілотного номеру на читача дивився літній чернець, в окулярах у роговій оправі, що тримає в руках череп. Зверху рукописним шрифтом було виведено: «Смерть для Світу: останній справжнє повстання», а на звороті журналу: «Вони зненавиділи мене без причини».

«Цим хлопцям нудно від самих себе, - розповідає отець Дамаскін. - Вони відчувають, що в цьому світі їм немає місця. Ми намагаємося відкрити для них красу Божого творення і пропонуємо стати на шлях смерті для своїх страстей, що й мається на увазі під словом «Світ». Господь владний звернути розпач на її протилежність. Самолюбні страсті можуть перетворитись на любов до Бога, як це трапилося з Марією Магдалиною. Ми постійно говоримо про поняття страждання, тому що це найбільш близька хлопцям тема. І в стражданні може бути сенс – це ми й намагаємося показати».

«Ми ще стільки всього не бачили і не випробовували, що могли б побачити і випробувати, - Пише на сторінках журналу о.Дамаскін, звертаючись до зневірених у житті. - Тобі дана єдина можливість жити. Єдина можливість виявити мужність. Єдина можливість піднятися над нерішучістю, пасивністю й сумнівом, які зробили нас рабами телевізорів і комп'ютерів. Єдина можливість піти в гори і спостерігати, як сідає сонце. Єдина можливість забратися на скелю, що здіймається над океаном. Єдина можливість любуватися зірками. Слухати, як б'ється серце. Тільки одна можливість бути вільним. Справжню волю знаходиш не тоді, коли береш від життя все, а коли віддаєш усе без залишку»...

Дізнатися правду

…Журнал «Смерть для Світу» виглядає як справдешній «самвидав»: відксерені чорно-білі сторінки, деякі з них написані від руки доволі корявим, але цілком зрозумілим почерком. Стиль панк-рокерського заколоту і православна начинка – ця формула виявилася неймовірно дієвою.

Офіс журналу

Секрет у тому, що ченці зуміли знайти підхід до панків.

Панки ополчилися проти вульгарності Світу, проти насильства системи над особистістю. Але ж святі отці, ченці-аскети, пояснюють автори журналу, зробили те саме. Їхній протест проти Світу цього теж вилився в радикальну форму. Але замість того, щоб слухати агресивний рок, влаштовувати протести й погроми, демонстративно кидати виклик суспільству, вони просто кинули виклик усьому, що їх зв'язувало зі світом і системою: пішли подалі від цивілізації, відмовилися від зручностей та комфорту, від кар'єри й почестей, від задоволень світу. Заради Христа, що говорить: «Не любіть світу, ані того, що в світі» і кличе всіх до справжнього життя. Приблизно так звучить проповідь Православ'я в середовищі панк-культури.

І звучить переконливо, чи не так:

«Ми – свідки того, як наше суспільство зробило долар мірилом усього, і навіть намагається продати нам «бога» в магазині, немов зв'язаного і безмовного раба. Нам не потрібен усереднений, усміхнений американський бог, що насправді – просто викидень гниючої системи, що оточує нас. Нас зростили на рекламних роликах, але нам не потрібен ваш продажний бог, загорнений у блискучу обгортку з рожевим бантиком нагорі. Ми хочемо дізнатися правду, не ту абстрактну правду, що дозволить самовдоволено дивитися на світ крізь рожеві окуляри, але справжню, сувору правду. Ми жадаємо істини, суворої, але справжньої. Ми хочемо пізнати Христа розп'ятого – не пластмасову солодку підробку під Нього. Тільки Чоловік Скорботний (Vir Dolorum) може зрозуміти нашу тугу, і тільки Бог розп'ятий і воскреслий заслуговує на нашу віри».

Дрібний текст замість картинок? - Чудово!

Що конкретно надихало читачів – важко сказати. Можливо, розповіді про незвичайне життя отця Серафіма, який виріс у простій американській родині протестантів і пройшов шлях від «неформала», який шукав істину в буддизмі, до православного аскета? Або вислови святих, що друкувалися в кожному номері в рубриці «Ті, хто возлюбив істину»? Історії життя новомучеників, святителів, сповідників, давніх отців Церкви або характерні для протестантської Америки сучасні «свідчення» - розповіді про шлях до віри?

Поза тим, після того, як реклама перших номерів, проілюстрованих зображеннями давніх ікон або фотографіями сучасних мучеників, з'явилася в Maximum Rock and Roll, із усього світу в редакцію посипалися листи. Люди з Японії, Литви, Ірландії палко бажали роздобути екземпляр цього нового, ні на що не схожого журналу. Список поштової розсилки дедалі збільшувався, журнал поширювали на рок-концертах, фестивалях і на андерграундних тусовках. Подумати тільки: журнал, де дрібного тексту в рази більше, ніж ілюстрацій, просто розбирали підлітки! Більш того, його ксерокопіювали й передавали з рук у руки ті, хто хотів дізнатися про безкомпромісне життя «тих, хто возлюбив істину» і про таємницю чернецтва. Було підраховано, що одночасно циркулювало близько 50000 екземплярів «Death to the world».

Батько Паїсій, чернець із Братства святого Германа, розповідає: «Панк-рокери ні на гріш не цінують життя. Ці молоді люди – маргінали, глибоко вражені внутрішньо. А журнал «Смерть для Світу» саме був замислений як дотик цілющої руки до тих ран».

Всі 12 номерів писали і верстали ченці, що живуть у лісах Північної Каліфорнії – по сусідству з оленями, ведмедями, пумами, гримучими зміями. Журнал став брендом: незабаром було налагоджене поширення майок з його символікою, що типово для Америки.

Після виходу 12-го випуску журналу «Смерть для Світу» наступила перерва, ченці взялися за поширення старих номерів.

«Якщо Христос – Бог, то немає нічого радикальнішого за християнство»

Намагалися працювати з панк-культурою і протестантські конфесії. І от через 8 років після закриття журналу в монастир звернулася група панків з протестантської церкви в Південній Каліфорнії в пошуках відповідей, які не могли дати їм їхні пастори. Хлопці зізнавалися потім, що прагнули чогось "не від світу цього". У своїх пошуках вони знайшли в собі мужність не замикатися на церкві, під дахом якої виросли, і зацікавилися аскетичним шляхом святих отців древності.

Ігумен монастиря святого Германа, отець Гарасим, вислав їм копії кожного номера журналу DTTW, що надихнув уже чимало «маргінального» народу, до того ж – сім екземплярів виданої монастирем книги «Молодь Апокаліпсису» (Youth of the Apocalypse). Вона написана ченцями Іваном (Марлером) і Андрієм (Вермутом) – двома молодими ченцями з Аляски, які свого часу теж «перехворіли» нігілізмом та ідеями панк-культури. Книга привела до Христа вже дуже багатьох молодих людей, включаючи й тих бідолах, які перебували на межі самогубства.

Прочитавши все це, молоді неформали зрозуміли, що їхні пошуки закінчені: ось воно – радикальне християнство, так не схоже на те, у якому їх виховували!

«Щось завжди змушувало мене шукати ґрунтовне, безкомпромісне християнство, - говорить один з них. – Тому що в глибині душі я розумів: якщо Ісус Христос – Бог, тоді християнство має бути найрадикальнішою вірою в світі».

«Татуйований приход»

Панки стали часто їздити в монастир, відвідувати богослужіння в місцевій православній церківці – храмі святого Варнави, згодом стали запрошували сюди і своїх друзів-неформалів. На додачу сюди ж почали з'їжджатися неформали всіх мастей із сусідніх православних храмів! Невеликий приход із кожним днем поповнювався вкритими татуюваннями й пірсингом молодими маргіналами й досить швидко отримав репутацію «притулку розкаяних рок-н-ролльщиків». «Татуйований приход» - на початку його так і називали!

Це ті, кого неможливо було б уявити в лоні Церкви, тепер вони - члени Церкви.

Один раз на порозі церкви св.Варнави з'явився панк-рокер Едді (у хрещенні – Іван) Валдез: чорне пальто до п'ят, довгий срібний ланцюг збоку, і, як водиться, від голови до ніг у татуюваннях. Тепер він – член Церкви й один з авторів журналу DTTW.

«Люди приходили й приходили, - згадує період свого воцерковлення Едді. - Ті, кого неможливо було б уявити в лоні Церкви, разом із нами ставали в чергу на Святе Хрещення. Журнал «Смерть для світу» нас добряче надихнув. Він виявився саме тим, чого так не вистачало, альтернативою порожнечі й суєтності цього світу. І він звертався до нас на нашому рівні, зрозумілою нам мовою».

Його колега по панк-рок-сцені Пейдж (у хрещенні – Марина) Кріссман стверджує, що панк-доля... підготувала її до прийняття Православ'я, тому що «в нас уже дозріло уявлення про християнство, відмінне від його звичної протестантської інтерпретації. Ми були готові сприйняти ідею смерті для світу, просто ми не ходили до Церкви, тому що релігію заперечували, а Біблію намагалися трактувати самі, на свій лад».

Череп замість курсору

З багатоденних паломництв до загубленого серед лісів Північної Каліфорнії монастиря молодь привозила коробки з журналами, аби роздати їхнім друзям й поширити на концертах. В один із таких приїздів отець Дамаскін сказав: «Може, нам варто знову взятися за випуск журналу?..»

Знову почався випуск журналу. Підготовка наступного випуску

За минулі роки панк-рух ще більше деградував, пошук істини в цьому середовищі став здаватися справою зовсім немислимою. Не втрачаючи надії принести світло й у це глибоке «підземелля», група молодих людей склала 13-й номер журналу й відправила його в монастир на редакцію. Так, із благословення отця Дамаскіна й ігумена Гарасима, «Death to the world» знову побачив світло. Перший після майже десятилітнього мовчання номер був надрукований і розісланий читачам по всій Америці та Європі. Сьогодні журнал виходить нечасто – приблизно раз в 3-4 місяці.

Запрацював сайт – www.deathtotheworld.com – наповнений статтями, фотографіями, архівом старих номерів, аудіо-лекціями о.Серафіма, посиланнями на сайти інших монастирів. Зворотний зв'язок теж «на ходу»: у журналі регулярно друкується творчість самих читачів.

Свій стиль DTTW змінювати й не думав: ось, наприклад, замість курсору по меню сайту на деяких сторінках пересувається череп. Смерть як ні як, хоч і для світу!

От так потихеньку братії монастиря св.Германа Аляскінського продовжує робити свою справу: підігрівати в молодих бунтарях спрагу до істини й проповідувати давній принцип, як вони кажуть, «останнього справжнього повстання» - бути мертвим для світу цього й живим для світу іншого.

deathtotheworld.com

 

Поділитися:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Нагадування патріоту


Нагадування патріоту. Ватні заходи в Україні

Насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевыча

Дмитро Корчинський. Поезії

Катехізис БРАТСТВА

Історія України ХХ ст.

Останні коментарі

Батальон Шахтарськ. Бій в Мар'їнці

Вступай до добровольчих загонів на захист України!

Атака на "Русское Радио"

В пошуках невідомого: об'єкт "Чорнобиль-2"

Хмара тегів