Зробити стартовою Додати в обране Написати листа

Кнопка сайту:

Головна Аналiтика Рефлекс солідарності

Рефлекс солідарності

Українці починають розуміти, що відстоювати свої інтереси вдається тільки тоді, коли діяти разом.
Життя кожного з нас в більшій чи меншій мірі позначене протистоянням з державою. Йдеться, звісно, не про абстракну Державу, а про конкретний чиновницько-депутатсько-міліцейський апарат. Не варто обманюватись зовнішністю, цей апарат має багато личин. І хамувата жриця бюрократичного культу, і дебелий «бєркутьонок», і податковий інспектор з риб’ячими очима, і всі-всі інші – це голови, що ростуть з одного тіла і ім’я їхнє – Легіон. І будь ти хоч Гераклом, хоч Нео, сам-на-сам проти цієї істоти тобі не вистояти.

Як свідчать події останніх років, тотальності держапарату можна протиставити лише солідарність. Чи не краще за всіх це відчули громадські активісти, чимало з яких не гріють зараз нари лише тому, що їхні товарищі вчасно здійняли гвалт і поквапились із допомогою: адвокатами, пікетами та готовими взяти на поруки депутатами. Звичайно, «висмикнути» в такий спосіб вдається далеко не всіх.

Якщо Дмитро Різниченко досить швидко опинився «сухий і вдома» (з чим ми його і вітаємо), то «васильківські терористи», Олег Однороженко та купа інших набули печально-героїчного статусу «політв’язнів», прописавшись в СІЗО на невизначений термін. Втім, і їхнє положення (та їхніх родин) вдається так-сяк пом’якшувати – хоча би за рахунок всеукраїнського збору коштів. Приміром, для Віталія Грузинова – ветерана «мовного» та «податкового» Майданів, що нині перебуває у «Лук’янівці» – на Покрову зібрали три з половиною тисячі гривень, щоб не так сумно сиділося.
В дієвості солідарності ми переконалися і в ситуації з законом про наклеп: здійнявши несамовитий гвалт, громадськість таки змусила мешканців Верховної Ради відмовитися від свого задуму. Наскільки одіозним був законопроект – річ в даному випадку десята. Головне, що нам вдалося вплинути на рішення влади. За негативними прикладами також не треба далеко ходити. Саме через брак солідарності зійшли на пси минулорічні протести «чорнобильців». Зосередившись виключно на власному інтересі, жертви мирного атому позбавили інші групи невдоволених підстав для співучасті в конфлікті, через що і лишилися з державою сам-на-сам. Як виявилось, плазування навколішках перед чиновниками не заміняє суспільної підтримки.

Потенціал солідарності розкривається на повну, коли вона діє у двох вимірах. По-перше, коли існують спаяні спільноти, і по-друге – коли ці спільноти можуть в потрібний момент діяти спільно. Щодо спільнот як таких, то паростки солідарності проростають іноді у найбільш несподіваних місцях. Наприклад, напівжива сільська парафія на Луганщині раптом стає осередком взаємодопомоги: люди починають відбудовувати зруйновану за Совєтів церкву, а попадя – давати безкоштовні обіди для бідних. Солідарність народжується в літературних гуртках та спортивних секціях, на мітингах і в інтернет-блогах – в будь-яких місцях, де люди збираються навколо спільної справи, ідеї, віри чи навіть розваги. І, якщо придивитися уважніше, кістяком всіх більш-менш помітних протестних акцій завжди є спільноти – члени громадських організацій, гуртків, тусівок, партій, які акумулюють навколо себе енергію розпорошених одиниць.

Для того, аби в певний момент скоординувати зусилля не обов’язково щоразу створювати нову партію чи організацію. Як казав Оккам, не слід множити сутності. В сучасному суспільстві набагато ефективнішим часто виявляється адхократичний принцип (само)організації – тобто створення проектних команд, команд «під ситуацію». Це відчутно заощаджує час і дозволяє оперативно реагувати на виклики. До того ж, в моменти нестабільності це дає певні переваги над бюрократичною машиною, яка просто не здатна швидко переорієнтовуватися.

Всі ці нудні і абстрактно-теоретичні речі насправді є нічим іншим, як механізмами функціонування громадянського суспільства, до якого ми прагнемо дозріти впродовж останніх двадцяти років. Громадянське суспільство – це соціум, що має доведені до рефлексу навички давати відсіч державі, діяти без неї або всупереч їй. Не варто вірити фільмам про бунтівників-одинаків, вони в кращому випадку закінчують як Марвін Хімейєр (в гіршому – як клоуни). Громадянська дія – завжди дія солідарна. Звичайно, казати легше, ніж робити – солідарності теж слід вчитися. Втім, схоже, українцям ця наука дається все легше і легше.

SNA.in.ua

Поділитися:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Нагадування патріоту


Нагадування патріоту. Ватні заходи в Україні

Насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевыча

Дмитро Корчинський. Поезії

Катехізис БРАТСТВА

Історія України ХХ ст.

Останні коментарі

Батальон Шахтарськ. Бій в Мар'їнці

Вступай до добровольчих загонів на захист України!

Атака на "Русское Радио"

В пошуках невідомого: об'єкт "Чорнобиль-2"

Хмара тегів