Незважаючи на анонсовані в липні тристоронні переговори між лідерами партії «Братство», ПСПУ та ВО «Свобода», політсила Дмитра Корчинського йде на вибори одноосібно. 20 серпня в Києві відбудеться з’їзд «Братства», на котрому буде проголошена участь в позачергових парламентських виборах й затверджено виборчий список.

Ми формуємо список «Братства» тільки з людей, які перебувають в слідчих ізоляторах або в розшуку, - розповів 4POSTу Дмитро Корчинський. – Маємо дві цілі. Перша - підняти з правозахисної площини на політичну всі питання, пов’язані з системою виконання покарань, міліцейською практикою, нашим неадекватним законодавством і зі способом слідства; друга - ми хочемо здійснити наймасштабнішу антиглобалістську акцію останнього десятиліття. Ми вважаємо, що якщо нам вдасться зареєструвати список виключно із «сидільців» під гаслом «Не забуду мать родную, ненавижу власть любую», то це переплюне і копенгагенські погроми і взагалі все, що було в Європі за останні 10 років на антиглобалістську тему. Це не є справжня боротьба із системою, але це найбільш нахабне знущання над системою.

Це не суперечитиме чинному законодавству?

Законодавство забороняє балотуватися засудженим, котрі мають право голосу, але не можуть бути кандидатами в депутати. Тим, хто перебуває під слідством, висуватись до парламенту не заборонено. Михайло Бродський свого часу сидів під слідством в житомирській тюрмі і став депутатом. Юлія Тимошенко колись перебувала під слідством і тим не менше балотувалась в депутати. А зараз ми хочемо скласти список повністю із людей, які перебувають під слідством.

Чи не забагато анархії?

Будь-які вибори (а особливо ті, що відбудуться зараз) – великий обман, ілюзія. І публіка повинна зрозуміти, що такими методами, як вибори, неможливо вирішити жодної проблеми. В першу чергу - проблеми свободи. Брати участь у виборах взагалі «западло». Але позаяк суспільна увага вже прикута до цього процесу, позаяк олігархи вкладають великі гроші, щоб підживлювати цю увагу, то не скористатися цією увагою і цими грішми було б дурницею. От ми і користуємось.

Чим це допоможе вашим кандидатам?

Допоможе в першу чергу з режимом у СІЗО і на суді. Він уже буде не дрібний якийсь злодій, а кандидат в депутати. По-друге, допоможе, бо суспільство змушене буде задуматися над цією темою: сьогодні ми не маємо жодного механізму впливу і й контролю за правоохоронними органами і системою виконання покарань. Всі сподівання - на те, що «ментам» іноді ліньки бити, вони занадто люблять гроші і здебільшого вдається багато проблем вирішити «по-тихому». Але як тільки їм спадає фантазія по-серйозному познущатись, вони це роблять.

Хто в списку?

В першу чергу політпереслідувані. До списку не можуть потрапити ті, хто проходить по «наркотичних» статтях, зґвалтуванні, побутових вбивствах (Корчинський на секунду замислюється й додає: «неполітичних» - 4POST). Безумовно, ми не візьмемо тих хто співпрацює з адміністрацією.

Як їх там називають, «сукі»?

Під слідством їх називають «казли».

А, це ті, «которые мешают нам жить»!

Так! (Сміється).

І як вони висуватимуться в кандидати, «малявами»?

Через адвокатів, родичів.

Якісь проблеми виникають?

Знаєте, я думав, що в нас найбільше труднощів буде із заставою для ЦВК (на цих виборах це приблизно 180 тисяч доларів). А виявилося, що питання з заставою вирішили, а найбільше труднощів з людьми. Публіка боїться! Здавалося, людині, яка вже сидить в камері, втрачати нічого. Та ті, хто все-таки мають гроші на адвоката або активних родичів, вони сподіваються вирішити свої проблеми – якось домовитися зі слідством, судом. І такі бояться брати участь в нашій політиці. А більшості – тим, хто не має грошей, юристів, близьких, яким дійсно нема чого втрачати - з ними проблемний контакт. З ними можна контактувати через «смотрящих» в камерах – все-таки в СІЗО ходять мобільні телефони...

І скільки кандидатів буде винесено на з’їзд?

Сподіваюся, більше сотні. Але остерігаюсь упередженого ставлення Центрвиборчкому – багатьох будуть «валити». Тому що цього разу нам не вдалося переконати жодну з основних політичних сил, що їм якимось боком вигідно, щоб ми балотувались. Тобто всі розуміють, що вигоди тут ніякої, і на етапі реєстрації ніхто нам не буде допомагати. Ні «Регіони», ні проющенківські сили. Тому я боюся, що у нас половину або дві третини списку «завалять» ще на рівні ЦВК.

Що ви можете сказати про політичних конкурентів, з огляду на те, що більшість вже провела свої з’їзди?

Враження в цілому позитивне. Безумовно, прима-балериною в цьому «балеті» залишається Юля. Ми в Україні маємо найбільш яскравих політиків в СНД. В нас все-таки зберігається політична інтрига, тут є на що подивитись Дуже підріс Ющенко. Він зробив геніальну річ! Що має робити велика людина? Вона має власні, внутрішні, душевні проблеми робити проблемами всього суспільства. От Ющенко власні психологічні проблеми і проблеми своїх політичних сил (у нас же не було кризи – у нас була криза опозиції) зробив кризою загальнополітичною.

Зараз у нас прийнято і серед журналістів, і серед інтернетівської громадськості, взагалі серед народу – зневажливо говорити про політиків: доморощені, кишенькові такі-сякі. Я сам не великий любитель цих персонажів, але треба сказати, що вони на рівні, ще й перепльовують багатьох не тільки в СНД, але й Європі. А українцям глибоко в душі притаманно не любити владу і політичний процес. Ми завжди обираємо собі владу, яку потім зручно буде зневажати.

Ваш прогноз?

Думаю, Литвин не займе ніякого місця, а Сан Санич може пройти. У нас дійсно прийнято «ховати» Мороза перед усіма виборами, але із всієї категорії наших політиків (бо все-таки всі вони талановиті актори) справжній політик серед них - це Мороз, який вміє вичікувати, розраховувати, вміє інтригувати по-справжньому. Це людина сильна. Я не люблю Мороза, але згадую, як він почав «касетний скандал». Будь-яка людина на його місці щось би там прошамкотіла. Мороз зробив не так. Він вийшов на трибуну і сказав: «Леоніде Даниловичу, ви вбивця!» Кравченку так сказав... Безумовно, що людина, здатна робити такі кроки, наряд чи пропаде.

Насправді, справа зараз виглядає так, що візьмуть «Регіони» ще більше, ніж вони мали, і в зв’язку з цим все продовжиться. Думаю, тепер всі вибори у нас будуть позачергові (президентські в тому числі). Система не буде стабільною. І це дає шанс маргінальним політичним групам в нестабільній політичній системі пробувати «робити себе».

Федералізація де-факто?

Федералізація буде відбуватися безумовно. Але не так, як зараз думають, що в нас буде пять чи шість федеральних суб’єктів. Буде 10 тисяч суб’єктів! Територіальною одиницею є місто. Мій приятель мер Одеси Едуард Гурвіц не був в Києві рік і, думаю, рік ще не приїде. Йому тут вже нічого не потрібно. Сьогодні, як хтось казав, об’єднана Європа – це вже не Європа країн, а Європа міст, як у Середньовіччі. Україна поступово перетворюється на країну не областей, а міст.

Що ви можете сказати стосовно закордонного впливу на вибори?

Дуже небагато впливу. У нас лише один раз був сильний закордонний вплив – у 2004 році під час виборів президента, коли дійсно американські фонди, громадські організації і незалежні інститути багато робили і будували «процес». Однак після закінчення помаранчевого «фестивалю» інтерес американців упав. Відтоді вплив був мінімальним. Багато наших політиків мріяли би втягнути сюди по-справжньому росіян, американців, але вони не втягуються! Існує легенда російських впливів. Я знаю практично всіх, хто в політиці живе так чи інакше на російські гроші – це жалюгідні гроші! І всі їх поїздки в Москву – це для того, щоб чиновники з Старої площі могли половинити бюджет – дуже невеликий, не достатній для того, щоб впливати на політику. І участь в українських справах Затуліна та інших – це спосіб підвищити власний рейтинг в Москві.

А як же поїздки в Москву таких «зубрів» як Янукович, Симоненко, Мороз, свого часу Медведчук?!

І нічого вони не виїздили! А, по-друге, їздили вони по бізнес-справах. Переважно всі ці поїздки пов’язані з бізнесом, а не з політикою. Багато хто живе з «труби»...

Беручи до уваги ставлення широкого загалу бодай до парламенту останнього скликання, чи не здається вам, що парламентаризм в існуючій формі зживає себе?

Не тільки в Україні – в усьому світі. Мій знайомий Дмитро Видрін звернув увагу на таке: візьміть якогось угорського або австрійського бізнесмена – йому не цікаво бути знайомим з парламентарями чи навіть з президентом своєї країни. З мером – цікаво. Влада утікає вниз. І ми це бачимо по Києву й по інших містах.

Я розумію, що такий досвід з огляду на український менталітет у нас неможливий. Але що ви скажете про парламентський «досвід» Вірменії, коли 27 жовтня 1999 року під час чергової сесії Національних Зборів в зал увірвались озброєні люди й відкрили вогонь з автоматичної зброї?

Безумовно, ненадовго, але це би дало позитивний приклад багатьом системним особистостям. Тільки такого роду досвід і просуває, і отвережує. І щодо України я не став би говорити так песимістично...