Нещодавно мені довелося читати лекцію з українського націоналізму, і вона була настільки витримана в чистоті жанру, що закінчилася мордобоєм. Бо націоналізм – це політичне насильство. Інакше б він називався онанізмом. За це не знають теперішні інтернет-націоналісти. Вони гадають, що націоналізм – це лише різновид комп’ютерної гри.

І от ці переростки з кількох "націоналістичних" ничок з'являються побуянити до мене на лекцію, і знаходять там людей, які дуже серйозно ставляться до власних переконань і пов'язаних з ними небезпек. Коли "націоналістам" не вдався погром, вони побігли в міліцію скаржитись на те, що їх порізали.

Неприємнощі починаються тоді, коли дитина, яка звикла ламати свої іграшки, лізе до трансформаторної будки. Чи заслужила вона удар струмом? Мабуть, ні. Проте хіба винна в тому трансформаторна будка? Чи заслужив автоматну чергу в живіт невдаха-жартун, коли спробував розіграти вартового армійських складів? Грайтеся краще в демократію. Не грайтеся в націоналізм, не бавтеся зі смертю - кажу я юнацтву на правах давно забутого на чатах вартового складів протрухлих боєприпасів.

Гадаю, проблема сучасної націоналістичної молоді в тому, що вона п'є з непутящих джерел. Ми, "старослужащіє", свого часу одержували уявлення за український націоналізм з радянської контрпропаганди та анекдотів про галичан. Якби західняки були такими, як в анекдотах, кордон Галичини проходив би по Уралу, і лише далі починалася б Наддніпрянщина. В радянських пропагандистських брошурах бандерівці виглядали жахливо-захоплюючими, інфернальними і неймовірно привабливими. Коли казали "бандерівець" - в грудях хололо! Зараз не холоне.

Націоналістичні видання прісні, нудні і треба бути конченим дауном, щоб, прочитавши їх, стати націоналістом. От вони і стають. "Ой у лу-у-узі червона кали-ина", а ще дідусі з "Нафталін-штрассе", ветерани УПА, яких стає все більше, розповідають як вони поважали інші національності, і що поляки то все наговорюють, і ми нікого не вбивали, лише переховувалися від свавілля свавільників. УПА займалося екологією Карпат і годувало звіряток в лісі, а більшовики нам заважали.

Рятує лише те, що національне почуття - це єдиний сьогодні живий, справжній драйв на цій території. Можливо зібрати (звісно, якщо всі помаранчеві і націонал-демократичні політики виїдуть за кордон) кілька батальйонів добровольців, готових вмирати і вбивати за територіальну цілісність і свободу Неньки. А, наприклад, за автономію Донбасу - ні. І за будь-які інші гасла - ні.

Політично націоналізм нині представлений кількома дідусями і десятком молодіжних гуртків, які демонструють подиву гідну відчайдушність на інтернетівських форумах. Націоналізм має перспективи, якщо усвідомить наступне:

1. Державництво здохло.

В сучасному глобалізованому світі інтереси "національної" держави категорично суперечать інтересам Нації. Це означає, що час засунути на далеку полицю майже всю державницьку риторику 20-х - 30-х рр. Це означає, що не можна підтримувати жодних Ющенків, помаранчевих депутатів, партійних діячів, навіть якщо вони прагнуть прирівняти в правах ветеранів, які колись сиділи у схронах, з тими, що стояли на вишках. Це означає, що не можна «стучати» ментам на конкурентів з сусідньої націоналістичної тусовки. Це означає необхідність усвідомити, що націоналізм - контрсистемна штука і може контактувати з бюрократією лише через насильство.

2. Націоналізм спрямований всередину - дохлий, а обернений назовні - живий.

Це означає не тільки незгоду зі своєю державою, але й незгоду з сусідніми. Варто поглянути на еволюцію уявлень чеченського спротиву. Починалося все як звичайний дрібнодержавний шовінізм. Згодом хлопці усвідомили, що на цьому далеко не проїдеш. Потрібно ставати ісламістами. А національно-визвольну війну перетворювати на джихад. Чеченська нація має шанси на виживання і перемогу лише в якості північного авангарду світового ісламізму.

Націоналізм - це лише інстинкт самозбереження нації. Проте на цьому інстинкті не стати великим, лише боягузом. Крім інстинкту самозбереження потрібна велика мета - релігійна.

3. Бути націоналістом у Львові смішно.

У Львові треба бути анархістом. Українським буржуазним націоналістом треба бути в Криму, в Донбасі, в Тирасполі, в Москві та Астані.