У 2004 вони робили вигляд, що кажуть правду. Згодом, на парламентських виборах, вони не надто приховували, що брешуть.

Нині вони навіть не обтяжують себе необхідністю брехати – взагалі нічого не обіцяють, висловлюються мантрами. На наступних виборах вони скажуть нам – ну, вигадайте щось за нас самі, з чим ми там у вас асоціюємося?

Це однозначно свідчить за те, що політика – таки мистецтво і тому повторює всю еволюцію мистецтва, зокрема живопису. До ХІІІ ст. живопис сповідував канон, тобто не виходив за межі правил.

Далі живопис творив на полотні ілюзію життя і закон замінив технікою (перспективи, світлотінь, сфумато, тощо).

Наприкінці дев’ятнадцятого століття відкинули техніку, а на початку двадцятого відкинули і живопис.

Автор абстракціоністського полотна каже нам: відгадайте самі, з чим у вас це асоціюється.

Абстракціоністська політика очікує нас на наступних парламентських виборах, а поки що погляньмо на мантри з білбордів, які вже позбавлені сенсу, але все ще зберігають форму (скоро там не стане не тільки слів, але навіть портретів – лише чорні квадрати та різнокольорові примхливі плями).

Як і належить мистецтву після декадансу, панує фрік стайл. Без сорок восьмої хромосоми не проникнешся.

Вона працює, вона переможе, вона – це Україна, вона вже не обіцяє ані професійну армію, ані наступну тисячу гривень, нічого конкретного, вона ставить на частоту повторень, на чисту сугестію, вона апелює вже не до головного, але до спинного мозку виборця і правильно робить, вона таки найкраще відчула дух доби.

“Перший непрохідний” тому і не прохідний, що все ще прагне обтяжувати прикол зайвим розумуванням. Державний службовець першого рангу оголошує себе ворогом держави, але не полишає ні державну службу, ні претензію на вищу державну посаду. А ми вважали, що він, як і всі його колеги, лише ворог народу.

Литвин непогано почав, коли вирішив використовувати лише останній склад власного прізвища і «вона» протиставити «він». Проте згодом не втримався: «Тільки Литвин гідний бути президентом» - це, поза сумнівом, смішно, і це добре, але переводить його в розряд «вони», з якого він міг би виділитися, як «він».

Невдало виступив у цьому сезоні наш улюбленець Арсеній. Здавалося б, його кампанія, найбільш дуркувата з усіх, обіцяла неабиякий успіх, проте Арсеній не врахував найважливішого (позаяк усі українські користувачі Інтернету є потенційними кандидатами в президенти, зрештою, чим вони гірші за Арсенія, їм необхідно уважно поставитися до нижческазаного): з виборцем можна робити все що завгодно – його можна голубити, його можна лякати, його можна смішити, з нього можна витискати сльозу, і лише одне недопустиме: йому не можна загадувати загадок. За незрозуміле не голосують! Все має бути просто. Найкраще, коли виборець відчуває себе трохи розумнішим за свого кандидата, тоді він не відчуває небезпеки.

Арсеній загнав всіх у ступор: що воно означає, всі ці смуги, всі ці дивні словосполучення? – питав у себе виборець і мігрував до Тігіпка.

До речі, відставання Юлі від Януковича зумовлене виключно тим, що вона занадто чітко висловлюється. Побільше б мичала – більше б мала. Шибко розумна – це відлякує базовий електорат.

Між тим Янукович дуже вдало побудував свою кампанію на контрасті з дуркуванням опонентів. Він притримується стилю заводської багатотиражки. Кампанія в дусі початку дев’яностих, слогани – ніби запозичені заголовки статей газети «Сільські Вісті».

«Україна для людей» - таке собі миле ретро. Інші кандидати вже майже переконали нас, що Україна для метеликів.

В цілому, кандидати не обманули наших очікувань. Коли шведські офіцери зі шпагами з’явились до членів регентської ради і попросили їх негайно забиратися геть і звільнити місце юнакові Карлу ХІІ, один з регентів перед тим як піти зауважив: пропозиція лаконічна, але насичена надзвичайно глибоким змістом!

У Швеції регентська рада складалася з п’яти чоловік, у нас вона нараховує 30 мільйонів, а щодо іншого – все те саме. Лаконічні пропозиції насичені мабуть глибоким змістом. Не будемо обманюватися щодо власних можливостей вибору. Далі їхньому бадьорому живопису протиставимо нашу мінорну поезію: 

Я не обираю батьків, батьківщину, буття,
Орієнтацію, стать і сумління. Біблійна вівця
Не обирає собаку, ні вовка, ані пастушка…
Здібностей не обираю, смаків і доби
Де народитися – до революції? Після війни?
Вроджених якостей не вибираю, спадкових хвороб,
Ні вчених, що череп мій років за тисячу смикнуть
Чи через п’ятсот.
Здатність до вибору не вибираю і волі свободу.
Це нам нав’язує Бог і кожному творить породу.
І здатність збагнути, що вибору мало на всіх,
Святість дається згори, але я можу вибрати гріх –
Сходити на вибори і депутату додати процента.
Ще смерть можу вибрати і президента.