Київ 27 грудня 1648 року. До Золотих воріт під’їжджає валка козацької старшини на чолі зі своїм головою, одягнутим неймовірно розкішно. На це він дозволяє собі лише зрідка, але нині великий день. Час насолоджуватися тріумфом. Позаду перемога під Жовтими Водами, взяття Корсуня, Львів, якій вцілів лише тому, що відкупився. В його особі „нація козаків” одержала нарешті геніального вождя, щоб здобути дві свої найбільші цінності: Славу і Свободу.

Він – втілений меч помсти за століття принижень, оборонець віри і батько вольності: Київ віншує Богдана Хмельницького.

В першій битві під Жовтими Водами на карту було поставлено все. Щоб залучити до союзу татарську кінноту Богданові довелося віддати старшого сина в заручники хану. Якщо щось піде не так, хлопця вб’ють. Лише в останній момент вдалося розпропагувати реєстрових і вони перейшли на бік повстання. Щоб послабити крилатих гусарів – найкращу в тогочасному світі кінноту, Хмельницький нав’язав їм бій під дощем. Небесні стихії підтримали стихію народну.

Біографія Богдана переповнена пригодами, неймовірними подіями, трагедіями і перемогами, і цілком пасувала б герою пригодницького роману. Подібно до багатьох дітей православної шляхти, він вчився в ієзуїтському колегіумі. В подальшому вільно спілкувався латиною з іноземними послами.

В битві під Цецорою, де загинув його батько, він потрапив до турецького полону і два роки, очікуючи викупу, перебував у „тяжкій неволі” в одного з керманичів султанського флоту, що проживав у Царгороді в кварталі Касім-Баші. Існують різні версії щодо його звільнення. За деякими відомостями його визволили козаки, помінявши на своїх бранців, задля пам’яті його батька. Проте більш вірогідно, що він був викуплений своєю матір’ю.

Славу авторитетного воєнного вождя він здобув ще задовго до Визвольної війни. Саме до нього звернувся французький посол з проханням про набір українських найманців для участі у війнах з іспанцями.

У Франції Богдану деякий час довелося послужити під проводом великого Конде. Він пережив багато замахів на своє життя, його перша жінка була вбита, коли його вороги розоряли батьківський хутір, другу вбив його син, спіймавши її на зраді, третя, можливо, була причетна до його отруєння, якщо таке справді мало місце. Він втратив батька на війні, і старшого сина в Молдавському поході.

Він добре володів шаблею і неодноразово напоював її кров’ю. Він пишався своєю вправністю у стрільбі з лука. Це виділяло його з натовпу. Справа в тому, що це мистецтво доступно лише тим, хто вправляється все життя. І щодня. Тому кочівники та мисливці могли бути лучниками, а землероби – ніколи. Козацтво виникло тоді, коли впали ціни на вогнепальну зброю і стало можливим застосовувати її масово. До того нам не було що протиставити татарським лучникам.

І насамкінець Богдан любив каву. Таким чином він був одним з перших носіїв цієї шкідливої звички в Європі. А таки важко уявити гетьмана з філіжанкою кави.

Коли наприкінці грудня 1648 року гетьман наближався до Києва, назустріч йому вийшло все населення міста, зустрічати його виїхав єрусалимський патріарх Паїсій разом із київським митрополитом і посадив Богдана на санях поруч з собою, по праву руку. Вітали його київські студенти „ораціями і акламаціями, як Мойсея, спасителя, освободителя і визволителя народу з лядської неволі, добрим знаком названого Богданом – Богом даний”.

Патріарх вітав гетьмана титулом „світліший князь”. Поширилися чутки, що він нібито привіз Хмельницькому корону і буде „коронувати його на руське князівство”.

„Потому народ здійняв галас, почав веселитися і, промовляючи за Хмельницького перед Богом молитви, вийшли священики з процесією перед ним, що в’їжджав, Академія з професорами вітала, вигукуючи славу, назвала Хмельницького Мойсеєм віри руської, захисником свобод народу руського, іменуючи його лицарем з роду Маккавеїв, що побиває неприятелів за віру”.

Тієї зими надіслав своїх послів до Богдана і подоланий неприятель, - Польща. Один із польських послів, львівський підкоморій Мясковський, котрого ніяк неможна запідозрити в симпатіях до Хмельницького, записав у свій щоденник слова Богдана:

„Правда є, що я мала і незначна людина, але Бог дав мені, що я є єдиновладцем, самодержцем руським. За границю на війну не піду... Досить тепер маю вигоди, достатку і пожитку в землі і князівстві своїм, по Львів, Холм і Галич. А ставши над Віслою, скажу дальшим „ляхам”: сидіть і мовчіть, ляхи! Дуків і князів туди загоню, а будуть і за Віслою кричать, знайду я їх там напевно. Не залишиться тут нога жодного князя і шляхетки на Україні, а схоче котрий з нами хліб їсти, хай буде послушний Запоріжському війську”.

Попри християнську скромність переможця, Богдана чи не єдиного з українських діячів вже за життя визнавали великим володарі інших держав. Від лорда-протектора Англії до турецького султана, який звертався до Хмельницького так: „Найвеличніший із християнських монархів”.

І не він один вважав Хмельницького самодержцем. Але найголовніше, що государем називав себе сам Хмельницький. Чому ж тоді Богдан не довів своєї справи до кінця – не перетворив Україну на самостійну монархічну державу і весь час намагався забрати назад свої слова про „самодержця Руського?”

Повстала Україна нагадувала Чечню. Вона була переповнена людьми, які не знали, що таке страх смерті й не визнавали над собою жодного пана. Навпаки, буквально лічені одиниці шляхтичів залишилися на Наддніпрянщині. Мало місце масове покозачення. Геній Хмельницького полягав у тому, що він примудрявся керувати цим бурхливим морем.

Але вони не потерпіли б нікого, хто проголосив би себе князем. Вони ще готові були визнавати над собою далеких екзотичних монархів, (на зразок Турецького султана чи Московського царя), яких ніхто не бачив і які більше скидалися на абстрактний принцип монархії, а головне обіцяли регулярно надсилати гроші.

Дослідники стверджують, що Богдан майже не знімаючи, навіть удома, носив броньовану місюрку. Аби ніхто з соратників не проломив голову. Народ був буйний і добре вправлявся з клевцем. До них можна з повним правом віднести слова одного київського бариги кінця двадцятого століття: вирішувати справи за допомогою бандитів – це все одно, що травити зайця вовками. Ніколи не знаєш, на кого вони кинуться: на зайця, чи на тебе.

Українці подібно до швейцарців, виховувалися як нація найманців. В розквіт Хмельниччини вимоги дійшли до сорока, а згодом і до ста тисяч реєстру. Неймовірна кількість людей, кожен з почтом в 5-6 чоловік хотіли воювати, а не працювати, і одержувати за це гроші.

Якби Хмельницький проголосив себе князем, Славне Військо Запорізьке спитало б його: чудово, тепер ТИ будеш нам платити? І він подумав, що краще нехай платить їм Московський цар.

Хмельниччина була крайньою східною точкою загальноєвропейського повстання проти феодалізму. У 1648 році було укладено Версальський мир — закінчилася Тридцятилітня війна й одразу запалала Європа. В цьому році почалася Фронда у Франції, було повалене Штатгальтерство в Голандії, повстали Палермо й Неаполь, Кромвель почав другий, кривавий етап революції в Англії, а Хмельницький звільнив Україну.

У цьому році Декарт сформулював основні принципи нової Європейської філософії. “Я мислю — отже існую” - казав він. Європейські народи, а в першу чергу Український народ, могли б йому заперечити: Ми повстаємо — отже існуємо! Саме Хмельниччина довела вперше і беззаперечно всім (і навіть українцям): український народ існує і небезпечно ігнорувати факт його існування.

Тоді нам відкривалося два можливих шляхи націогенезу. Одним йшов Богдан, другим Ярема Вишневецький. Можливо, Ярема навіть раніше за Богдана захворів мрією про “князівство руське”. Ядром мала стати “Вишневеччина”, теперішня полтавщина, а тоді дикі землі, в колонізацію яких Ярема вкладав величезні зусилля і гроші. Руським князем мав стати, натурально, сам Ярема. Столицею, напевне — Лубни.

Таким чином ми можемо представити інтригу українського націогенезу, як конкуренцію між Чигирином і Лубнами. Вишневеччину було сплюндровано повстанцями Хмельницького. Побачивши загибель справи свого життя, Ярема перетворився на звіра і далі мріяв лише про те, щоб втопити козацтво в крові.

Слава Богові, нам завжди вистачало поетів, мучеників, будівничих і борців, проте наша скарбниця перемог досі наповнена переважно зусиллями Богдана Хмельницького — ключової постаті Українського Націогенезу.

Новітні Європейські нації народжувалися в буржуазних революціях. Україна не стала виключенням. Видатний український історик Михайло Брайчевський трактував Хмельниччину як типову буржуазну революцію. Ціле століття знадобилося, щоб придушити її.

Богдан Хмельницький представляв верству, яка понад усе любила славу і свободу, але виправдовувала власне існування лише війною за віру. Для всього православного світу Україна Хмельницького була надією і форпостом. Патріархи Ієрусалимський та Антіохійський благословляли нашу війну і підтримували її своєю присутністю. Богдан був і залишається в числі найвидатніших оборонців православної віри. І нині, в підлі часи секуляризму, віробайдужості, занепаду Церкви та духовної ницості, святі тіні православних воїнів Хмельницького надихають нас і дають нам недосяжні взірці відданості і величі віри.

У Богдана були грандіозні плани, йому доводилося вирішувати надскладні завдання, боротися з чисельними й дуже сильними ворогами. Його стратегічним завданням був розподіл Польщі. Справа в тому, що Польща незважаючи на всі неприємнощі лишалася однією з найсильніших держав Європи з дуже боєздатною шляхтою.

Допоки існувала Польща, Україна приречена була лавірувати проміж незручними й небезпечними союзниками: турками, татарами, шведами, Москвою. Хмельницький вів інтенсивні переговори з трансільванським князем Дердєм ІІ Ракоці та шведським королем Карлом Х про створення антипольської коаліції та її наступного поділу (в тому числі і з участю Москви)... До речі, ці плани були достатньо реалістичними за умови, якби Росія не напала в найвідповідальніший момент на шведські прибалтійські провінції...

Лише більш ніж через сто років після того це завдання змогли вирішити Фрідріх Великий, Катерина Велика, та Марія Терезія. Вони йшли стопами великого Богдана.

Все це відбувалося в умовах страшного голоду, викликаного нашестям сарани, та й ворогів було не менше, ніж сарани. Їхня кількість і різноманіття були настільки великими, що лише геній державного діяча міг забезпечити постання та оборону козацької держави. Проте, навіть цей геній змушений був зі скорботою неодноразово повторювати слова царя Давида: “Тісно мені звідусюди!”

Смерть Богдана докорінним чином змінила ситуацію в Європі. Пізніше автор “Історії русів” писав: “Заслуги сього гетьмана й направду були варті оплакування всенародного, і таких людей Провидіння Боже віками тільки породжує в людстві для особливих Його намірів і призначень. Він, мавши незвичайний розум, був вельми добродушний і справедливий, у справах національних – досконалий політик, а на війні – безстрашний і заповзятливий вождь. Хоробрість його дорівнювала байдужості. У звитягах своїх ніколи не чванився, а в невдачах зовсім не журився. Терпеливість його в найтяжчих трудах і подвигах ніяк його не зраджувала. Голод і спрагу, холод і спеку зносив він з досконалим спокоєм. Отчизну свою і народ так любив, що спокоєм своїм, здоров`ям і самим життям завше йому жертвував без найменшого нарікання. Словом сказати, був найліпший у народі верховний начальник, а у війську безприкладний вождь.”

Дивитися документальний фільм "Богдан Хмельницький">>