Ми сподівались на чорний піар та політичний бруд, а отримали поки лише кволі судові засідання. Як виборець, іще не остаточно втрачений для суспільства, я розчарований. Як журналіст – обурений.

Позови Кличка до Черновецького щодо незаконності проведення останнім брифінгу в приміщенні мерії, рішення щодо реєстрації/нереєстрації маловідомих кандидатів та помилки в оформленні документів більш відомих – ось і всі інформаційні приводи. Смішно це вважати політичною грою. Нудно це аналізувати та давати оцінки, чи мав мер заплатити двісті баксів якому-небудь інформаційному агентству, чи все ж мав право давати інтерв’ю у себе на робочому місці. В кінці кінців, ми ж не подавали до суду на Кличка, коли він зловживаючи місцем в рейтингу Всесвітньої Боксерської Організації, вийшов на ринг із помаранчевих прапором.

Шановні кандидати, київська публіка вибаглива і потребує гучних скандалів. Не сподівайтесь, що вибори місцеві, і тому «піпл» і так «схаває».

А те, що діючі чиновники розкидаються бюджетними грошима перед виборами, не є підкупом голосів. А є їхнім обов’язком. Звинувачувати їх у корупції – це все одне, що обвинувачувати Тимошенко за виплати вкладів Ощадбанку. Все одне, що робити скандал із того, що працівники агітнаметів та члени комісії отримують гроші. Не можна звинувачувати опонентів у тому, що ті розкидаються не своїми грошима. Треба звинувачувати в тому, що суми недостатньо великі.

Не даремно за результатами соціологічних опитувань лідирують: на посаду мера – Черновецький (29,7), а до київради – БЮТ (27,3%). Тоді як блок Черновецького підтримали лише 18,4% . Саме так кияни і проголосують: за Черновецького і БЮТ, або за Турчинова і блок Черновецького. Виборець підсвідомо розуміє, що найстрашніше, що може статися – це якщо зникне інтрига. Ворог ніколи не повинен отримати остаточну поразку. Найкраща коаліція – яка переважає в один голос. Найкращий мер – кого не люблять більшість депутатів.

Не треба забувати також, що успіх Тимошенко на позачергових парламентських виборах був зумовлений її обіцянками провести позачергові київські вибори. Тому за неї проголосував весь виборчий пролетаріат: від махальників до начальників штабів, від розклейщиків до рекламщиків.

Відповідно, вибори мера виграє той, хто першим пообіцяє позачергові президентські перегони (або хоча б повторення через півроку місцевих). За кандидата, який заявить, що його місією на чолі Києва є розпуск українського Парламенту та зміна Конституції, ми в захваті проголосуємо. І не треба нам нудити про розподіл землі, каналізацію та вивіз сміття. Ваше „Києву потрібен сильний / розумний / красивий / чесний ... мер” вже нікого не розчулює.

Коротше, даєш хліба, видовищ та чергові позачергові вибори!