В суботу, порушуючи заповідь про спокій, первосвященики прийшли до Пілата. Просили виставити біля гробу охорону. Згадали, що Христос обіцяв воскреснути на третій день. Боялися, щоб учні не викрали Тіло і не сказали потім, що Він воскреснув. Пілату все це уже добряче набридло. Він дав їм кількох воїнів, і відіслав куди подалі.
Первосвященики з фарисеями пішли до гробу Господнього, уважно оглянули печеру. До каменю приклали свою (синедріонову) печатку; і приставили варту.
Доки тіло Христа лежало в труні, Він зійшов у пекло до душ людей, які вмерли до Його страждань і смерті. Саме тому досить часто під розп’яттям зображують череп (череп першої людини - Адама). Душі праведників, які чекали пришестя Спасителя, Він звільнив із пекла. В той же час Він перебував у раю із розбійником, і на престолі з Отцем і Духом. Зрозуміти це неможливо, тому треба просто прийняти. Щороку з дня воскресіння Христа і до сьогодні в Гробі Господньому з’являється Божественне Світло - Благодатний Вогонь. Це – найбільше і найнезаперечніше чудо Православ’я у наш час. Саме Православ’я, адже Вогонь сходить тільки під час Православної служби. Найбільш ранні згадки про сходження Благодатного Вогню в переддень Воскресіння Христового зустрічаються у Григорія Нусського, Євсевія та Сильвії Аквітанської і датуються IV століттям. У них є опис і більш ранніх сходжень. За свідченням Апостолів і святих отців, Світло освітило Труну Господню незабаром після Воскресіння Христа, що побачив один із апостолів, а саме Петро. Серед ранніх згадок - свідчення мусульман, католиків. Латинський чернець Бернард (865 р.) пише: "У Святу Суботу, що є переддень Великодня, служба починається рано й по здійсненні служби співається "Господи помилуй" доти, доки, із пришестям Ангела, запалюється світло в лампадах, що висять над Гробом."
Церковна церемонія Святого Вогню починається приблизно за добу до початку Православного Великодня. У Храмі Гроба Господнього починають збиратися люди. Серед присутніх завжди багато інославних християн, мусульман, атеїстів. За церемонією стежить єврейська поліція. У самому храмі вміщається тільки до 10 тисяч чоловік, вся площа перед ним і анфілади навколишніх споруд також заповнюються народом.
Напередодні в храмі всі свічі, лампади, панікадила погашено. Ще на початку XX в. за цим ретельно стежила турецька влада. За наклепами католиків доходили навіть до ревізії кишень митрополита, що священнодіяв - намісника Патріарха.
На середині ложа Життєдайної Труни (хороше формулювання) ставиться лампада, наповнена олією, але без вогню. По всьому ложу розкладаються шматочки вати, а по краях прокладається стрічка. Так приготована, після огляду турецьких стражників, а нині - єврейської поліції, Кувуклія (Каплиця над Гробом Господнім) закривається та опечатується місцевим ключником-мусульманином.
Через 20-30 хвилин до храму вбігає православна арабська молодь, чия присутність є обов'язковим елементом Великодніх святкувань. Молоді люди як наїзники сидять на плечах один в одного. Вони просять Божу Матір і Господа, щоб він подав Православним Благодатний Вогонь. "Іля дін, іля віль ел Мессіа" ("Немає віри, крім віри Православної, Христос - істинний Бог") - скандують вони. Під час англійського панування були спроби заборонити ці "дикунські танці". Влада не пустила молодь до храму. Вогню не було. Патріарх на свій ризик звелів впустити арабів. Благодатний Вогонь зійшов.
У Храм входить процесія - ієрархи конфесій, що святкують Великдень. Наприкінці процесії йде православний Патріарх Ієрусалимський або Константинопольський у супроводі вірменського Патріарха та священнослужителів. Процесія тричі обходить Каплицю. Після цього Православний Патріарх зупиняється напроти входу в неї, з нього знімають ризи. Він залишається в одному полотняному підряснику, щоб було видно, що він не проносить із собою в печеру сірників або чого б то не було, здатного запалити вогонь.
Незадовго до Патріарха підризничий вносить у печеру велику лампаду, у якій повинен розгорітися головний вогонь і 33 свічі - по числу років земного життя Спасителя. Православний та Вірменський Патріархи (останній також роздягається) входять усередину. Їх запечатують великим шматком воску і накладають на двері червону стрічку; православні служителі ставлять свої печатки. У храмі вимикається світло. Люди чекають і моляться. Переказ говорить, що той день, коли Благодатний Вогонь не зійде, буде останнім для людей, що знаходяться в Храмі, а сам Храм буде зруйновано. Тому прочани зазвичай причащаються перед тим, як прийти у святе місце.
Молитва й обряд тривають доти, доки не відбудеться чудо. У різні роки очікування триває від п'яти хвилин до декількох годин. Сходження
Перед сходженням храм починають опромінювати яскраві спалахи Благодатного Світла. Тут і там проскакують маленькі блискавки. При уповільненій зйомці добре видно, що вони виходять із різних місць храму - від ікони, що висить над Каплицею, від купола Храму, від вікон і з інших місць, і заливають все навколо яскравим світлом. Крім того, між колонами й стінами храму миготять цілком видимі блискавки, які часто проходять без шкоди через людей.
Умить весь храм виявляється оперезаним блискавками й відблисками, які зміяться його стінами й колонами, ніби стікають до підніжжя храму й розтікаються серед прочан. Одночасно із цим у людей у храмі та на площі спалахують свічки, лампади по боках Каплиці загоряються самі (за винятком 13 католицьких), як і деякі інші лампади у межах храму. "І раптом крапля падає на обличчя, а потім у юрбі лунає крик захвату й потрясіння. Вогонь палає у вівтарі! А Каплиця ще темна. Повільно - повільно по свічах Вогонь із вівтаря починає спускатися до нас. І тут громовий крик змушує озирнутися на Каплицю. Вона сяє, вся стіна переливається сріблом, білі блискавки струменіють нею. Вогонь пульсує й дихає, а з отвору в куполі Храму на Труну з піднебіння опустився вертикальний широкий стовп світла". Храм або окремі його місця заповнюються сяйвом, яке вперше з'явилося під час Воскресіння Христа. У цей же час двері Гробу відкриваються, виходить Православний патріарх, благословляє тих, що зібралися і роздає Благодатний Вогонь.
Коли ще Патріарх перебуває у Каплиці, гінці розносять Вогонь, переданий через спеціальні отвори, по всьому храмі.
Перші 3-10 хвилин Вогонь зовсім не обпалює, незалежно від якої свічі і де він буде запалений. Парафіяни буквально вмиваються цим Вогнем - водять їм по обличчю, по руках, черпають пригорщами, і він не завдає жодної шкоди, не обпалюючи навіть волосся.
Потім від Благодатного Вогню будуть запалені лампади по всьому Єрусалиму, спеціальними авіарейсами Вогонь буде доставлений на Кіпр і в Грецію, звідки буде розвезений по всьому світі. З недавнього часу безпосередні учасники подій стали його привозити і в нашу країну. У прилеглих до Храму Гробу Господнього районах міста свічки й лампади в храмах загоряються самі. Тільки православним
У 1099 р. Єрусалим був завойований хрестоносцями. Римська церква та місцеві градоначальники вважали Православних віровідступниками. Латинський патріарх Арнольд із Шоку наказав катувати православних ченців, домагаючись, де вони зберігають Хрест та інші реліквії. За кілька місяців Арнольда змінив на престолі Даймберт із Пизи. Цей пішов далі. Він спробував вигнати всіх місцевих християн, навіть православних, із Храму Гробу Господнього і допускати туди лише католиків, взагалі позбавивши інших церковних будинків у Єрусалимі або біля нього. У 1101 р. у Велику Суботу не відбулося чуда зішестя Святого Вогню. Доки не запросили для участі в обряді східних християн. Тоді король Балдуїн I подбав про повернення православним християнам їхніх прав.
Капелан Ієрусалимських королів-хрестоносців Фульк розповідає, що коли західні шанувальники (із числа хрестоносців) для святкування Великодня прийшли в Єрусалим, все місто було в сум'ятті, тому що Святий вогонь не зійшов і вірні цілий день марно чекали у храмі Воскресіння. Тоді, ніби за велінням з Неба, католицьке духівництво та король з усім двором своїм пішли у храм Соломона, недавно перетворений ними на церкву з мечеті. Тим часом Греки й Сірійці, що залишилися у св. Гробі, роздираючи одежу, з криками закликали благодать Божу. І тоді, нарешті, зійшов Вогонь.
Але найбільш знаменний випадок відбувся у 1579 р. Власниками Храму Господнього є водночас представники декількох Християнських Церков. Священикам вірменської церкви, всупереч традиції, вдалося підкупити султана Мурата Правдивого і місцеве градоначальство, щоб ті дозволили їм одноосібно святкувати Великдень і приймати Благодатний Вогонь. На заклик вірменського духівництва з усього Близького Сходу в Єрусалим приїхало безліч їхніх одновірців. Православні разом з Патріархом Софронієм IV були вигнані не лише з Каплиці, але і взагалі з Храму. Там, біля входу в святиню, вони й залишилися молитися про сходження Вогню, переживаючи про відлучення від Благодаті. Вірменський Патріарх молився добу, однак ніякого чуда не сталося. Раптом з неба вдарив промінь, як це звичайно буває при сходженні Вогню, і потрапив точно в колону біля входу, поруч з якою перебував Православний патріарх. З неї в усі боки бризнули іскри і запалилася свіча Православного Патріарха. Він передав одновірцям Благодатний Вогонь. Це був єдиний випадок в історії, коли сходження відбулося за межами Храму, фактично за молитвами Православного, а не вірменського первосвященика. У цей час на анфіладах прилеглих будівель перебували турецькі солдати. Один із них, на ім'я Омір (Анвар), побачивши, що відбувається, крикнув: "Єдина віра Православна, я - християнин" і зістрибнув з даху на кам'яні плити. Висота - близько 10 метрів. Він не розбився - плити під його ногами розтопилися як воскові, закарбувавши сліди від ніг.
Воїна стратили за відступ від мусульманства. Намагалися зіскребти сліди, однак це не вдалося. Вони й досі видні, як і розсічена колона біля дверей храму. До кінця XIX століття останки тіла мученика перебували в жіночому монастирі Великої Панагії.
Неодноразово мусульмани, що заперечують Страсті й Воскресіння Господнє, намагалися перешкодити сходженню Благодатного вогню. Одного разу, наприклад, губернатор наказав замінити ґноти лампад мідяним дротом, сподіваючись, що лампади не займуться і чуда не станеться. Але тоді, коли Вогонь зійшов, загорілася й мідь.
Суміжні події
Перед сходженням Благодатного Вогню і під час цього відбувається купа дивовижних подій. Перелічити усі неможливо. Однак дещо заслуговує особливої уваги. Кілька разів за добу або безпосередньо перед сходженням Благодатного Вогню у Храмі починали мироточити ікони або фрески із зображенням Спасителя.
Вперше це сталося у Велику П'ятницю у 1572 р. Мироточила ікона Спасителя. Свідками стали два французи, лист про це одного з них зберігається в Центральній Паризькій бібліотеці. Через 5 місяців, 24 серпня, Карл IX влаштував у Парижі Варфоломіївську ніч. За два дні було знищено третину населення Франції. У 1939, в ніч із Великої п'ятниці на Велику суботу ікона знову замироточила. Свідками стали троє ченців, які живуть при Єрусалимському монастирі. Через п'ять місяців, 1 вересня 1939 р. почалася Друга Світова війна. В 2001 р. це трапилося знову. Християни не побачили в цьому нічого страшного. Через п’ять місяців було 11 вересня…
Від редактора: Коли я вперше читала цей текст, всередині все переверталося. Так буває в храмі, або під час молитви. Коли раптом гостро відчуваєш присутність Бога. І від цієї радості, любові та краси хочеться сміятися і плакати водночас. Невимовно захотілося до Єрусалиму...
Іля дін, іля віль ел Мессіа.
|